«Держава на годину втратила контроль над вулицею»: 81 рік від різанини німців в Усті-над-Лабем

31 липня 1945 року в Усті-над-Лабем стався вибух на складі боєприпасів у районі Красне Бржезно, який спричинив масову розправу чехів над місцевими німецькомовними мешканцями міста. За оцінками істориків, тоді загинуло кілька десятків людей — точну кількість жертв встановити так і не вдалося.

Причину самого вибуху історики досі з'ясувати не можуть: серед версій — диверсія чехословацьких спецслужб, дії нацистського підпілля «вервольф» або звичайна випадковість. Але саме цей вибух запустив серед чехів масовий психоз, що увійшов в історію як «Устецька різанина».

«Хтось почав кричати, що винні німці. Один німецький нацист-фанатик почав вигукувати здравиці Третьому рейху. Почалася бійка, в хід пішли кулаки, а потім людей стали скидати з мосту в Лабу — стріляли навіть по тих, хто намагався виплисти», — розповідає історик і сенатор Мартін Крсек, незалежний депутат від руху SEN 21.

Прадід Крсека був серед тих, кого розлючений натовп скинув з мосту доктора Едварда Бенеша в центрі Усті-над-Лабем — на відміну від багатьох інших, йому вдалося вижити. «Приблизно на годину держава тут втратила контроль над вулицею. Це був справжній самосуд серед білого дня. Невідома кількість загиблих була віднесена течією по Лабі — тіла найчастіше знаходили вже за кордоном, у німецькому Кенігштайні, там їх і ховали», — додає Крсек.

Натовп вдалося вгамувати лише за годину — за допомогою чехословацьких військових і підкріплення Корпусу національної безпеки. Винних у розправі так і не покарали.

Свідчиня тих подій, 87-річна Брігітта Готтманнова, у 1945 році була шестирічною дівчинкою, але досі пам'ятає побачене: «Я бачила мертвих, які плавали в Лабі». Разом з матір'ю, братами, сестрами та бабусею з дідусем їй довелося покинути дім у прикордонні. «Нас звідусіль гнали — і східні, і західні німці казали: повертайтеся додому. Нас ніде не визнавали своїми», — згадує вона.

Попри пережите, жінка майже щороку останні три десятиліття приїжджає до Чехії на меморіальну церемонію на честь жертв різанини. Цієї п'ятниці кілька десятків людей зібралися в промисловій зоні району Красне Бржезно, де колись знаходився злощасний склад боєприпасів, а потім пройшли до залізничного мосту — там лунала переважно німецька мова.

«В Усті про цю трагедію довгий час майже не говорили — тема відкрито прозвучала лише в 1990-ті роки, причому ініціаторами перших меморіальних акцій стали німецькі земляцтва, а не місцева влада. Місто долучилося лише 2005 року, встановивши на мосту меморіальну табличку — це був один з перших випадків у країні, коли офіційна влада вирішила увічнити подібну подію», — пояснює Мартін Крсек. За його словами, у наступні роки інтерес до цієї дати помітно знизився як серед представників міста, так і серед громадськості.

Тема чесько-німецького примирення близька й новому празькому архієпископу Станіславу Пршибилу, який до недавнього часу служив у північночеських Літомержицях і продовжує тимчасово керувати тамтешньою єпархією. Саме він оголосив цей рік «роком примирення»: щомісяця відбуваються богослужіння в місцях, пов'язаних з воєнними та повоєнними травмами чехів і німців — зокрема, у Постолопртах, де чехословацькі солдати та бійці революційних гвардій без суду вбили сотні переважно німецьких мирних мешканців, а минулої п'ятниці ввечері — і в самому Усті-над-Лабем.

«Ми вирішили щомісяця згадувати одну історію та молитися про примирення», — пояснює Пршибил, підкреслюючи, що важлива не кількість присутніх, а сам «процес зцілення пам'яті». За його словами, повоєнне вигнання німців досі відчувається в багатьох прикордонних регіонах: «Мене завжди обурювало, що цей край сильно збіднів і здичавів — до війни тут вирувало життя, створювалася значна частина валового продукту країни, а сьогодні це, по суті, депресивний регіон із соціально виключеними територіями».

На думку архієпископа, зцілити цю рану допоможе передусім чесність у формулюваннях. «Раніше я теж підбирав м'якіші слова, щоб не загострювати кути. Але те, що сталося тут 81 рік тому, було справжньою різаниною. Так само ми говоримо «переселення» німців, ніби вони вирушили на прогулянку, — а в німецькій мові це називають «вигнанням», тобто чимось насильницьким. Нам варто набратися сміливості й називати речі своїми іменами», — сказав Пршибил вірянам у п'ятницю ввечері в костелі Успіння Діви Марії в Усті-над-Лабем.

Читайте також: Безкоштовні курси чеської для іноземців: де вчити

Джерело: seznamzpravy.cz