Земля, ймовірно, переживе фінальні стадії еволюції Сонця — фазу червоного гіганта та наступну асимптотичну гігантську гілку, — але лише за умови, що світило досить швидко втрачатиме масу в цей період. Такого висновку дійшла міжнародна група вчених, яка опублікувала результати дослідження в червні у журналі Astronomy & Astrophysics.
Питання про долю Землі після загибелі Сонця десятиліттями залишається предметом суперечок в астрономії: одні дослідження передбачали, що світило поглине нашу планету, інші — що Земля вціліє. Нова робота використовує оновлену модель приливної взаємодії — того самого ефекту, що спричиняє на Землі припливи й відпливи під впливом Місяця.
Вчені змоделювали зміну орбіт Меркурія, Венери, Землі й Марса на різних стадіях перетворення Сонця на червоний гігант, а потім на зірку асимптотичної гігантської гілки. Доля кожної планети залежить від протистояння двох процесів: з одного боку, Сонце, що розширюється, посилює приливний вплив, що затягує орбіту планети ближче до світила; з іншого — Сонце втрачає масу, його гравітація слабшає, і орбіта планети, навпаки, розширюється.
«Доля Землі залежить від крихкого балансу між цими двома процесами. Якщо переможуть приливні сили — Земля буде поглинута. Якщо переважить втрата маси — Земля віддалиться від Сонця», — пояснив провідний автор дослідження Матс Есселдьорс, науковий співробітник Астрономічного інституту університету KU Льовен.
Щоб точніше оцінити, з якою швидкістю Сонце може втрачати масу на цій стадії, вчені спиралися на дані про зірку L2 Корми — вона зараз перебуває саме в тій пізній фазі еволюції, до якої з часом прийде і Сонце, і має схожу початкову масу — 0,98 маси Сонця.
Згідно з новою моделлю, Меркурій і Венера фазу червоного гіганта не переживуть: попри те що орбіта Венери при розширенні Сонця збільшуватиметься, саме світило розширюватиметься швидше, ніж планета встигне віддалитися. Та сама доля, за розрахунками, чекає й на Меркурій.
А от у Марса, як і в Землі, шанси вищі — він розташований далі від Сонця. За розрахунками вчених, Марс має пережити як фазу червоного гіганта, так і наступну асимптотичну гігантську гілку.
«Головна невизначеність сьогодні вже не в розрахунках приливних взаємодій, а в тому, скільки маси втратить майбутнє Сонце. Спостереження за подібними до Сонця гігантськими зірками поки що вказують, що Земля виживе, але для повної впевненості потрібні точніші дані», — підсумував Есселдьорс.
Джерело: novinky.cz