Китай викрутив руки «Газпрому»: Європа може отримати важіль для майбутніх переговорів щодо газу

Росія остаточно втрачає європейський газовий ринок — з кінця 2027 року постачання до ЄС припиняються повністю, а Китай, на який Москва робила ставку як на заміну, готовий купувати газ лише за ціною, близькою до внутрішньої російської, тобто фактично на межі рентабельності.

Ще у вересні 2025 року на саміті Шанхайської організації співробітництва керівники «Газпрому» та китайської CNPC підписали меморандум про будівництво газопроводу «Сила Сибіру — 2» довжиною близько семи тисяч кілометрів. Москва подала це як прорив у реалізації декларації про російсько-китайське партнерство «без меж», ухваленої у лютому 2022 року. Проте вже у травні 2026 року, перед черговим візитом Володимира Путіна до Пекіна, китайська сторона неофіційно дала зрозуміти російській делегації, що тему нового газопроводу на переговорах краще взагалі не підіймати.

За наявними даними, переговори щодо проєкту зайшли у глухий кут: Пекін вимагає ціну на рівні 5–8 євро за мегават-годину — це лише невелика частка того, що Росії платять інші зарубіжні покупці. Для порівняння, цього року ціни для Європи становлять близько 45 євро за МВт·год, а сам Китай уже зараз купує російський газ по 21 євро за МВт·год у 2026 році. Ціна, якої вимагає Пекін, для Москви неприйнятна, але й відмовитися від переговорів вона не може.

Причина жорсткої позиції Пекіна глибша за просте бажання збити ціну: Китай принципово уникає залежності від одного постачальника стратегічної сировини, щоб не опинитися вразливим перед можливим енергетичним шантажем. Паралельно країна активно інвестує у власну генерацію з відновлюваних джерел і будує більше вугільних станцій, ніж газових.

Родовища Західного Сибіру та півострова Ямал — Уренгой, Ямбург, Бованенково — десятиліттями розвивалися з розрахунком на європейський ринок і пов'язану з ним інфраструктуру. Тепер ці потужності потрібно кудись перенаправляти: досвід 2022–2023 років показав, що скорочення видобутку означає реальну консервацію свердловин, повторний запуск яких — довгий і дорогий процес, що триває місяці, а то й роки.

При цьому «Газпрому» гроші потрібні як ніколи: компанія роками субсидує внутрішнє споживання, утримуючи регульовані ціни для населення штучно низькими за рахунок прибутку від експорту до Європи. Навіть після різкого підвищення тарифів для російських домогосподарств ця система залишається затратною. На 2026 рік рада директорів компанії затвердила вже другий поспіль річний скорочений інвестиційний план, а дефіцит між операційним та інвестиційним грошовим потоком покривається за рахунок прибутку нафтової «дочки» «Газпром нафта» — але і цього недостатньо, чистий борг групи продовжує зростати.

Саме з цього потрійного капкану — непроданий газ, заблокована диверсифікація на Схід і необхідність фінансувати внутрішній ринок — випливає незвична можливість для переговорної позиції Європейського Союзу. ЄС міг би запропонувати Росії закуповувати обмежений обсяг газу за ціною, порівнянною з тією, яку готовий платити Китай — тобто значно нижчою за нинішні ринкові котирування для решти обсягів російського газу.

Це стало б принциповим розворотом: раніше Європа була найвигіднішим ринком для «Газпрому» і фактично співфінансувала російський держбюджет за рахунок преміальних цін за надійність постачання. Росія цілком може відхилити таку пропозицію — з політичних причин або тому, що навіть така ціна не покриє витрат на відновлення законсервованих потужностей. Чинні правила ЄС і зараз прямо виключають російських постачальників з механізмів закупівель, і для їх зміни знадобиться окреме політичне рішення.

Але суть не в тому, чи прийме Росія таку пропозицію. Суть у тому, що якщо переговори про відновлення постачання російського газу до ЄС колись поновляться, вестися вони можуть уже не за старими правилами, де Європа була преміальним ринком, готовим переплачувати за гарантії. Орієнтиром може стати нова ціна — та, що продиктована власною потребою Росії, і жорсткіша позиція Європи, якої їй раніше бракувало.

Around Prague за матеріалами seznamzpravy.cz