Засуджена до страти в Теннессі вижила після смертельних ін'єкцій

30 вересня 2026 року в американському штаті Теннессі не вдалося виконати смертний вирок засудженій вбивці Кристі Гейл Пайк: понад півгодини після введення смертельних препаратів жінка залишалася живою і дихала, після чого її відвезли до лікарні. До страти Пайк засудили тридцять років тому за жорстоке вбивство 19-річної Коллін Слемер у 1995 році.

Вбивство 1995 року

У січні 1995 року вісімнадцятирічна Криста Гейл Пайк і дев'ятнадцятирічна Коллін Слемер познайомилися в освітній програмі Job Corps у Ноксвіллі, штат Теннессі, але стосунки між ними не склалися. Пайк була переконана, що Слемер намагається відбити в неї хлопця, і ввечері 12 січня разом зі своїм бойфрендом Тадарилом Шиппом та ще однією дівчиною заманила суперницю в безлюдну частину університетського кампусу під приводом «поговорити». Замість розмови трійця напала на Слемер: Пайк, зокрема, скористалася канцелярським ножем для різання коробок і вдарила жертву куском асфальту, а Шипп пізніше зізнався, що саме він вирізав на тілі Слемер пентаграму.

Останки дівчини наступного ранку знайшов співробітник Університету Теннессі — спочатку він подумав, що знайшов мертву тварину, і лише наблизившись, зрозумів, що перед ним тіло молодої жінки. Один із перших полісменів, що прибули на місце, Джон Террі Джонсон, пізніше на суді свідчив, що тіло було настільки спотворене, що він ледве впізнав у ньому людину. Поліція вийшла на слід Пайк дуже швидко: вона сама розповідала про те, що сталося, і показувала знайомим частину черепа жертви, яку забрала з місця злочину. На допиті вона зізналася у скоєному, а через рік суд присяжних визнав її винною у вбивстві та засудив до смертної кари.

Тридцять років у камері смертників

Криста Пайк ніколи не заперечувала свою вину за вбивство Коллін Слемер, але через десятиліття у камері смертників стверджувала, що лише з часом змогла усвідомити масштаб скоєного: «Сьогодні я не та людина, якою була у вісімнадцять років». Перед зірваною у середу стратою була юридична боротьба: зміни, що сталися з Пайк за ґратами, останніми місяцями стали одним із головних аргументів захисту проти виконання вироку.

Адвокати також вказували на її юний вік на момент злочину та на обставини дитинства, які присяжні свого часу не врахували належним чином. Згідно з клопотанням про помилування, Пайк зазнала сексуального насильства ще дитиною: в одинадцять років її зґвалтував сусід, а ще одне зґвалтування вона пережила у сімнадцять. Сам штат Теннессі під час пізнішого судового розгляду не заперечував ці базові твердження про пережите насильство.

Зірвана страта

За словами свідків страти, через десятки хвилин після введення двох доз пентобарбіталу Криста Пайк залишалася живою і продовжувала дихати. Тюремна служба зрештою заявила, що протокол страти більше не допускає подальших дій, і жінку перевезли до лікарні. Губернатор Теннессі Білл Лі після цього призупинив усі заплановані у штаті страти та розпорядився провести незалежне розслідування того, що сталося. Голова організації Death Penalty Information Center Робін Мехер назвала цей випадок винятковим навіть за мірками США: раніше страти зривалися через проблеми з встановленням капельниці, але жодного разу — через те, що засуджений переживав введення смертельних препаратів.

Цього року Міжамериканська комісія з прав людини дійшла висновку, що тодішні адвокати Пайк не зібрали й не представили суду достатніх доказів травматичного дитинства, проблем із психічним здоров'ям та пережитого фізичного й сексуального насильства. За даними комісії, жоден із двох призначених судом захисників раніше не мав досвіду ведення справ, у яких обвинуваченому загрожувала смертна кара. Питання про якість тодішнього захисту залишалося частиною справи до останніх годин: коли Верховний суд США 30 вересня скасував рішення федерального апеляційного суду, що в останній момент призупинив страту, три судді-ліберали висловили незгоду. Соня Сотомайор в окремій думці зазначила, що Пайк досі чекала розгляду клопотання про те, що її первісний адвокат не представив присяжним ключові пом'якшувальні докази про сексуальне насильство в дитинстві.

Адвокати також вказували на психічне здоров'я Пайк: після ув'язнення їй діагностували, серед іншого, біполярний розлад і посттравматичний стресовий розлад. Експерти зі сторони захисту, крім того, припускали можливе ушкодження мозку і стверджували, що поєднання травми, психічних проблем та юного віку могло вплинути на здатність засудженої контролювати імпульси і приймати раціональні рішення.

«Наче Коллін ніколи не існувало»

Сама Пайк описувала свій тодішній стан подібним чином: «Я була психічно хворою вісімнадцятирічною дитиною. Мені знадобилися роки, щоб взагалі усвідомити тяжкість того, що я зробила», — йдеться в її клопотанні про помилування. «Я забрала у когось дитину, сестру, подругу. Сьогодні мені стає зле від думки, що я була здатна на таке».

Окремим предметом суперечки став вік Пайк на момент злочину. Верховний суд США у 2005 році заборонив смертну кару за злочини, скоєні до досягнення вісімнадцяти років, пославшись, зокрема, на меншу зрілість і більшу імпульсивність підлітків, — але під цей захист Пайк не підпадала. «Мозок вісімнадцятирічної людини — це ще не дорослий мозок», — стверджували її адвокати після того, як губернатор Теннессі Білл Лі відхилив клопотання про помилування: за їхніми словами, сучасні наукові дані показують, що вісімнадцять років — занадто малий вік для винесення смертного вироку.

Випадок виявився незвичним і для самого Теннессі: Пайк — одна з усього восьми осіб, засуджених там у новітній історії до смертної кари за злочин, скоєний у вісімнадцять років. Вироки решті сімох пізніше замінили на тюремне ув'язнення. Її тодішній адвокат пізніше визнав, що, на його думку, у вісімнадцять років Пайк була менш зрілою, ніж його десятирічна донька. Сьогодні Пайк описують як п'ятдесятирічну жінку, яка розкаюється у скоєному, проходить лікування і в тюрмі допомагає іншим засудженим жінкам.

Родина вбитої Коллін Слемер аргументи про юний вік Пайк не приймає. Коллін на момент смерті було лише дев'ятнадцять років, але, за словами її матері, на відміну від Пайк, дівчині так і не дали шансу подорослішати. «Більшість дітей проходять через багато чого, але через це не йдуть вбивати», — відповіла мати на доводи захисту про травматичне дитинство Пайк; на необхідності страти вона наполягала і через тридцять років. Мей Мартінес давно домагалася, щоб у дискусії про вбивцю не забували про жертву — її доньку: вона описує Коллін як спокійну, доброзичливу дівчину, яка любила роликові ковзани і комп'ютери, допомагала дітям з інвалідністю і волонтерила на заходах Special Olympics. «Наче Коллін ніколи не існувало», — сказала вона цього року, додавши, що десятиліттями увага була прикута насамперед до Пайк, її апеляцій і клопотань про помилування.

Мартінес зізналася, що досі думає про останні хвилини життя донькі: «Щоразу, коли я про це думаю, я уявляю, як Коллін відчуває цей біль і намагається встати й втекти. Немає ні дня, ні хвилини, щоб я не думала про Коллін. Найгірше — свята». На довід захисту про те, що після страти Пайк ніколи більше не зможе, наприклад, сісти за стіл із родиною, у Мартінес була проста відповідь: Коллін теж більше ніколи не змогла цього зробити — не змогла знову піти в торговий центр, покататися на ковзанах чи відсвяткувати ще один день народження. Саме тому 30 вересня Мартінес прилетіла з Флориди до Теннессі, щоб бути присутньою на страті. «Можливо, тепер ми нарешті дочекаємося справедливості», — казала вона заздалегідь, визнаючи водночас, що навіть смерть Пайк не поверне їй доньку і не обов'язково стане кінцем понад тридцятирічного горя.

Читайте також: Ковзанки в Празі: де покататися, ціни та коли відкриваються

Around Prague за матеріалами seznamzpravy.cz