Втеча з Леопольдова: в'язні зарізали п'ятьох охоронців, але переплутали потяг і повернулися до в'язниці

У суботу, 23 листопада 1991 року, у словацькій в'язниці Леопольдов поблизу Трнави сталася одна з найжорстокіших втеч ув'язнених у новітній історії Чехословаччини — група засуджених убила п'ятьох охоронців і напала на кількох випадкових перехожих, але провалила план через власну неорганізованість.

За матеріалами справи, семеро ув'язнених скористалися моментом зміни варти та неуважністю наглядачів. Першого охоронця вони вбили саморобним ножем, завдавши йому семи ударів у груди, ще двох зв'язали. Ватажками групи були 30-річний Тібор Полгарі на прізвисько Блазен — лідер масового бунту в цій самій в'язниці в березні 1990 року — та 22-річний Мілош Урига. Знявши з убитого форму й забравши ключі, вони під виглядом охоронців пробралися аж до посту управління біля головних воріт, де вбили ще чотирьох працівників тюремної охорони, включно із заступником начальника зміни.

Захопивши у зброярні два автомати й чотири пістолети, семеро озброєних утікачів вирвалися назовні й рушили на північ, плануючи через Польщу дістатися до Австралії. Із собою вони взяли заручником одного з охоронців на випадок зіткнення з поліцією. Дорогою вони викрадали кілька автомобілів у випадкових водіїв, поранивши при цьому чотирьох людей тяжко і сімох легко, а також вживали алкоголь і наркотики.

Втеча швидко перетворилася на хаос: спершу втікачі розбили викрадену машину об дерево, а потім, вирішивши пересісти на потяг, помилково сіли не в той склад — він привіз п'яних і озброєних злочинців назад у район Леопольдова. Поблизу Пʼєштян поліція оточила їх у стозі сіна. У перестрілці Полгарі отримав поранення в живіт. Через двадцять годин після початку втечі все було скінчено.

Цей злочин сколихнув щойно звільнену від комунізму Чехословаччину і викликав широкі вимоги повернути смертну кару. У лютому 1993 року суд засудив Полгарі, Уригу та Андрея Харвана до довічного ув'язнення за вбивство охоронців. Харван, який відбував термін за подвійне вбивство, пізніше покінчив із собою у в'язниці. Іншими учасниками групи були Даліборе Байгер, Владімір Дуда, Бартоломей Бото та Вацлав Федак.

У 2018 році, через 25 років, суд розглядав клопотання Полгарі про дострокове звільнення. За даними словацької преси, він тоді заявив: «Я не заперечую трагічних подій у Леопольдові. Глибоко шкодую про скоєне. Я вбив людину, і цей вчинок нестиму із собою до кінця життя. В'язниця навчила мене бути кращим». Суд у звільненні відмовив.

Полгарі та Урига були добре відомі серед ув'язнених Леопольдова ще з березня 1990 року — саме тоді почалася історія, яка напряму призвела до трагедії півтора року по тому. 15 березня 1990 року 217 ув'язнених оголосили голодування, витіснили охорону з житлових приміщень і забарикадувалися, вимагаючи негайного звільнення. Кількість бунтівників швидко зросла приблизно вп'ятеро, близько третини з них вважалися найбільш агресивними. Почалися грабежі, погроми та підпали — ув'язнені взяли в заручники 150 людей, які не брали участі в бунті, і захопили тюремну кухню із запасами на 1,5 мільйона крон. Самопроголошеним «директором» в'язниці оголосив себе той самий Тібор Полгарі.

Бунт був спровокований амністією президента Вацлава Гавела, яка не поширювалася на засуджених за вбивства, зґвалтування та грабежі. Переговори з ув'язненими провалилися, і 28 березня 1990 року влада ухвалила рішення про силову операцію. У штурмі взяли участь три гелікоптери, дванадцять бронетранспортерів і понад дві тисячі осіб, включно з 62 бійцями спецпідрозділів швидкого реагування, 350 співробітниками виправної служби та близько 150 десантниками. Ув'язнені заздалегідь виготовили в майстернях запальні бомби, колючо-ріжучу зброю, мачете, сокири та навіть саморобний вогнемет, а з дахів кидали пляшки із запальною сумішшю в тих, хто штурмував.

Зіткнення тривали дві з половиною години й нагадували справжню бойову битву. Зрештою силовикам вдалося звільнити всіх заручників і повернути контроль над в'язницею. Збитки склали майже 30 мільйонів крон, п'ять з одинадцяти будівель комплексу було зруйновано. Перед судом постали 73 ув'язнених, включно з Полгарі, — загальний термін вироків склав 345 років і 10 місяців, найбільший — 14,5 року, найменший — 18 місяців. Через півтора року один із головних учасників тих подій здійснив нову, ще кривавішу спробу втечі, яка закінчилася загибеллю п'ятьох охоронців.

Around Prague за матеріалами seznamzpravy.cz