Спортивний арбітражний суд повернув російські та білоруські збірні до міжнародного хокею, але Фінляндія, Чехія та низка інших країн заявили, що їхні гравці не вийдуть на лід проти росіян. Рішення арбітражу збіглося з однією з наймасштабніших і наймерзотніших російських атак на Україну, і саме цей збіг став головним аргументом прихильників бойкоту.
У понеділок, 2 листопада, Росія завдала одного з найкривавіших авіаударів по цивільних в Україні. За словами голови Запорізької обласної адміністрації, на селище Комишуваха скинули авіабомби ФАБ-500, а слідом ФАБ-3000: у них щонайменше півтори тонни вибухівки, і застосовують їх для руйнування бетонних укріплень і бункерів. Бомби зрівняли із землею центр гуманітарної допомоги в місцевій школі, загинули десятки мирних людей.
Того самого дня в Цюріху зібралося керівництво Міжнародної федерації хокею (IIHF). Воно обговорювало рішення Спортивного арбітражного суду, який минулого тижня з негайним набуттям чинності повернув російські збірні на лід, зокрема й на чемпіонати світу. Збіг двох подій, на думку автора оригінальної публікації, показує: у світового хокею є єдиний вихід — за будь-яку ціну не виконувати цей формалістичний вердикт. Інакше федерація втратить обличчя і, що гірше, людяність.
За наявними даними, удар по Комишусі має ознаки воєнного злочину, а обговорювати за таких обставин, чи гратимемо ми знову з росіянами, абсурдно. Відповідь «так» стала б капітуляцією перед власним сумлінням. Для Чехії, Росії та інших країн хокей має велике символічне, історичне і політичне значення. Повернути міжнародну арену до стану до 2022 року означало б заплющити очі на війну Путіна і на сотні загиблих українських спортсменів.
Не чекаючи на рішення IIHF, фінська федерація, а слідом за нею й інші, зокрема чеська, оголосили, що їхні гравці та гравчині не вийдуть на матчі проти російських команд. Бойкот не позбавлений ризику: за регламентом збірну, яка не з’явилася на гру чемпіонату, можуть перевести аж до групи C серед аутсайдерів. Одиночний бойкот можна так покарати, а якщо бойкотують майже всі, санкція навряд чи спрацює. Тоді елітний чемпіонат перетворився б на фарс за участі Росії та Білорусі.
Голова фінської федерації, піонера бойкоту, наголосив: Фінляндія шукає союзників. «Ми збираємо якомога більше країн в єдиний фронт, щоб сказати IIHF: ніхто з нас за таких обставин не гратиме проти Росії», — заявив він. Спільна акція ефективніша за одиночну, а північні хокейні функціонери, по суті, повертають вимогу єдності, що лежала в основі європейської реакції на війну 2022 року, але поступово ослабла.
Бойкот несе й ще один сигнал: заради цінностей дехто готовий чимось пожертвувати. Мова «лише» про гру та радість уболівальників, але з огляду на популярність хокею така позиція має вагу. Кремлівська стратегія робить ставку на те, що західні демократії не відмовляться від комфорту, тоді як «русский человек всё вынесет». Готовність Заходу до жертв, нехай і на хокейному майданчику, цю логіку спростовує.
Окрім бойкоту, є й інші важелі:
Найближчі чемпіонати вже розіграно за жеребом, а додаткове включення Росії спричинило б серйозні технічні труднощі. Що на чемпіонаті світу 2027 року Овечкін у російській формі опиниться на лавці штрафників під звуки російського гімну, виглядає малоймовірним. Там, до речі, гратиме й збірна України. Хокейна криза для демократичного Заходу — шанс нагадати, що для нього важливо і на що він готовий. А розмови про те, що це «лише спорт», автор уважає наївними: спорт давно змішаний із політикою.
Around Prague за матеріалами seznamzpravy.cz