Нейропсихологиня Ленка Крамська вважає, що найкраща профілактика нейрокогнітивних розладів у старості — різноманітна активність, яку людина розвиває змолоду. В інтерв’ю вона пояснила, що до того, чим ми займатимемося в літньому віці, ми готуємося ще з дитинства, а головне тут — звичка протягом усього життя робити щось для себе.
З віком погіршуються слух, зір, координація та когнітивні здібності, як-от пам’ять і розумова гнучкість, а головне — здатність засвоювати нову інформацію. Літні люди, за словами Крамської, часто шкодують про згаяні можливості й втрачений час.
Дослідження показують, що дитина, яка змалку займається спортом, тренує серцево-судинну систему та добре забезпечує мозок киснем, правильно харчується, не вживає в юності токсичних речовин і вчиться, у старості рідше стикається з нейродегенеративними захворюваннями. Зупинити хворобу це не може, але є різниця, чи знижується розумовий рівень із низького, чи в людини є фізичний і когнітивний запас, який уповільнює процес.
Тому ідея «вийду на пенсію — почну займатися спортом і вивчу мову» не працює: людина, звикла сидіти на дивані перед телевізором, у старості спортсменом не стане. Але це стосується й добрих звичок: тренування розуму й тіла — найкращий спосіб якомога довше зберегти здібності.
Перше усвідомлення того, що життя скінченне, зазвичай приходить через власний чи чужий досвід. Малюк плаче, коли розлучається з близькою людиною, але сенсу скінченності не розуміє. Дошкільня може знайти мертве пташеня й уперше торкнутися цієї теми, але абстрактного мислення в нього ще немає.
Інакше все відбувається, коли дитина років дев’яти-десяти втрачає бабусю чи дідуся. Тоді вона розуміє, що й батьки не будуть із нею завжди, і може почати боятися за них. Питання про смерть і пов’язані з ними тривоги особливо загострюються приблизно у 12–13 років.
У підлітковому віці, приблизно з 14 до 25 років, молоді люди часто вважають, що з ними нічого не може статися: шукають екстремальні види спорту, ризикують, вживають алкоголь, курять, а останніми роками дедалі частіше й наркотики.
Пояснення — у мозку. У двадцятирічних він ще не дозрів: лобові частки й насамперед префронтальна кора дозрівають приблизно до 25 років. Саме вони відповідають за регуляцію поведінки, ухвалення рішень, оцінку ризику та стримування ризикованої поведінки. Приблизно у 25 років настає перелом: людина стає відповідальнішою, починає усвідомлювати ризики й передбачати наслідки рішень. Деякі дослідження стверджують, що мозок повністю дозріває лише до 30 років.
Середній вік — тривалий і різноманітний період між 40 і 60 роками. Зазвичай у цей час людина переживає інтелектуальний і професійний пік, але починає впиратися у власні межі: раптом усвідомлюєш, що не будеш вічно в повній силі. Іноді помирає хтось із ровесників, і скінченність життя вперше торкається вже власного покоління. Зустріч зі смертю ровесника — важливий екзистенційний досвід.
Крамська наголошує, що життя має приносити радість, люблячі стосунки, відчуття наповненості та сенсу. Говорячи про слова нейрохірурга Володимира Бенеша, який дожив до ста років, що старість принизлива, вона визнає: із втратою фізичних і психічних сил нічого не вдієш, але підготовка до старості починається задовго до неї.
Around Prague за матеріалами novinky.cz