COP31 в Анталії: скільки коштуватиме потепління планеті

У турецькій Анталії триває кліматична конференція COP31 — найбільша у світі. За оцінкою Climate Policy Initiative, збитки від зміни клімату до кінця XXI століття перевищать трильйон доларів навіть за умови, що потепління вдасться втримати в межах 1,5 градуса, як передбачає Паризька угода 2015 року. Якщо нічого не змінювати, сума може зрости до 2,3 трильйона.

Щороку людство стикається з дедалі сильнішими посухами, новими температурними рекордами та пожежами. За даними організації «Факти про клімат», викиди вуглекислого газу зросли з 17 мільярдів тонн у 1959 році до 41,4 мільярда тонн у 2023-му. Більша їх частина — результат спалювання викопного палива та промислових процесів.

Гроші йдуть не туди

Науковець Мирослав Трнка з Інституту досліджень глобальних змін Академії наук Чехії пояснює: на захист довкілля витрачаються значні суми, але здебільшого на усунення наслідків, а не причин. Викиди досі зростають, хоча й повільніше, і тримаються на рівні близько 40 гігатонн CO2. За його словами, щоб не турбуватися за долю покоління, яке житиме наприкінці століття, викиди CO2, метану та закису азоту потрібно скоротити в усьому світі щонайменше на 50 відсотків.

Збитки, наголошує Трнка, не обмежуються підняттям рівня океанів, спекою та пожежами. Не менш важливе поступове погіршення продуктивності лісів і сільського господарства та якості води — усе це може впливати й на готовність людей переселятися.

Критикувати ефективність кліматичних конференцій можна, але експерти вважають, що вже сам факт зустрічі найбільшого емітента — Китаю — з іншими державами має цінність. Пекін також узяв на себе зобов’язання в межах Паризької угоди. Мілан Вітек із «Фактів про клімат» зазначає: захист клімату перетворився на стратегічне питання, і в мисленні великих держав величезну роль відіграє безпека.

Різні шляхи великих держав

Європейський союз має намір досягти кліматичної нейтральності до 2050 року. Такий самий термін планували США, доки Дональд Трамп на початку другого президентського терміну не підписав указ, що скасував це зобов’язання. Китай, найбільший виробник парникових газів, обіцяє нейтральність до 2060 року, Індія — на десять років пізніше.

За словами Вітека, у США дуже дешева енергія, а Пекін і Брюссель перебувають в іншому становищі: вугілля в них достатньо, але видобувати його дедалі важче, тому Китай і почасти Європа вкладаються у відмову від викопного палива. Кліматична політика в усіх випадках дедалі більше перетворюється на політику безпеки та енергетичну політику: енергетична несамостійність робить країну залежною від чужих рішень.

Про зростання ролі клімату свідчать і цифри. За даними аналітичного центру Bruegel, лише на виконання мети на 2030 рік — скорочення викидів у ЄС на 55 відсотків — знадобиться 1,3 трильйона євро, або 7,7 відсотка річного ВВП Союзу. Щорічні інвестиції у відновлювану енергетику на ринках, що розвиваються, за дослідженням агентства Bloomberg, зросли з 49 мільярдів доларів у 2015 році до 140 мільярдів у 2024-му. ООН оцінює, що цим ринкам до 2035 року щороку буде потрібно близько 1,3 трильйона доларів, щоб не виходити за межі Паризької угоди.

Зелений перехід і залежність від Китаю

Головний рушій європейської трансформації — система торгівлі квотами на викиди (EU ETS), друга опора — масштабна підтримка з фондів і субсидій, що фінансуються за рахунок доходів від квот. Союз тисне й на інші країни, наприклад за допомогою вуглецевого мита на кордонах (CBAM). Слабке місце цих зусиль у тому, що переважну більшість зелених технологій ЄС купує в Китаї, зміцнюючи економічну залежність від найбільшого забруднювача планети.

Але й у Китаї картина не чорно-біла. Його викиди за останні 15 років зростали швидше за всіх у світі, проте на Пекін припадає три п’ятих світових потужностей відновлюваної енергетики. Країна рухається до економіки, менш залежної від викопного палива, і зможе вигідно продавати технології решті світу. Трнка нагадує, що в Європі це почасти вдалося Данії з вітровою енергетикою, а Чехія цю можливість упустила — і має винести урок.

США обрали шлях податкових пільг за умови, що технології вироблені в Америці. Водночас країна — найбільший у світі видобувач і експортер нафти та скрапленого газу, тож система не карає викопну промисловість, а відновлювані джерела будуються заради економічної вигоди. Індія розвиває обидва напрями: держава гарантує довгострокові контракти в сонячній енергетиці та готує систему квот на викиди.

Кожна країна пробує доступні засоби, щоб зробити свій внесок у скорочення збитків від глобального потепління. Конференція в Анталії, як вважають експерти, за доброї волі теж може наблизити рішення.

Around Prague за матеріалами seznamzpravy.cz