Голова агрохолдингу JTZE Ян Шимек попереджає: на ринку продається більше сільськогосподарських підприємств, ніж будь-коли раніше, а восени проблеми накриють ще багатьох фермерів. Причина не лише в посусі, а й у хронічно слабкій економіці аграрних господарств.
Шимек очолює правління JTZE — другого за величиною гравця на чеському аграрному ринку, який обробляє близько одного відсотка всієї сільськогосподарської землі країни. За освітою економіст, він працював у сінгапурському стартапі Foodpanda та консультантом McKinsey, але десять років тому прийшов у групу J&T. Із сільським господарством він знайомий не з чуток: його батько веде власну ферму в Південній Чехії.
JTZE об'єднує близько двадцяти компаній у Чехії, Моравії та Словаччині. Бренд з'явився у 2020 році під керівництвом бізнесмена Душана Пальцера. У Чехії все починалося з кількох ферм у районах Клатови й Коліна, а найбільшою угодою стало приєднання групи Spearhead, купленої в австрійського інвестфонду Accession Capital Partners. Ця покупка зробила JTZE другим за масштабом гравцем після Agrofert Андрія Бабіша: у JTZE — близько 1% усієї обробленої землі країни, в Agrofert — близько 3%.
Головними культурами JTZE залишаються пшениця, ріпак, кукурудза та ячмінь, компанія також займається молочним і м'ясним тваринництвом. Торік виручка групи становила близько 2,5 млрд крон, у ній працює 450 людей.
За словами Шимека, сільське господарство — це «недооцінений, але вкрай капіталомісткий бізнес». Ферми страждають від дорогого пального, енергії, добрив, робочої сили, низьких закупівельних цін і тиску торговельних мереж, і водночас змушені постійно інвестувати в землю, технології та людей. Ціни на сільськогосподарську землю в Чехії за останні 15 років зростали в середньому на 9,5% на рік, але дохідність для власників залишається на рівні лише близько 2%.
Шимек не очікує, що JTZE найближчими місяцями помітно розшириться: на його думку, багато проблемних господарств врятувати вже не вдасться. Посуху він називає лише однією з проблем — набагато серйозніше, за його словами, те, що Євросоюз посилює вимоги до власних фермерів сильніше, ніж до імпортерів із третіх країн, наводячи приклад сої з Бразилії та ріпаку з Австралії. «Почнімо з того, що вирощуватимемо тут те, що самі хочемо споживати, і контролюватимемо, як це виробляється», — каже голова JTZE, додаючи, що фермер не повинен бути синонімом того, кого треба жаліти, — у нього має бути сучасна техніка і справедливі ринкові умови.