Барабанщик найуспішнішого трибьют-гурту Чехії: інтерв'ю

Сьогодні героєм нашого інтерв'ю став молодий музикант Гліб, барабанщик Queen Tribute Show. Про те, як живеться молодим музикантам у Празі, чи легко поєднувати роботу з улюбленою справою, і про поради початківцям – про все це ми поговорили з Глібом.

Around Prague: Розкажіть трохи про себе: коли ви переїхали до Праги, звідки, чому вирішили покинути рідне місто, де навчалися і чим займалися спочатку після того, як опинилися в чеській столиці.

Гліб: Я приїхав до Праги у 2010-му з Новосибірська. Відправили мене, так би мовити, до Чехії батьки – я знав, що раніше чи пізніше переїду жити в Європу, але ініціатива йшла насамперед від них, за що я їм безмежно вдячний. На батьківщині я закінчив музичний коледж за спеціальністю «ударні інструменти», але паралельно навчався і на «фортепіано». До ударних я вісім років займався на флейті, співав у дитячому хорі оперного театру, і навіть трохи грав на органі. Моє празьке життя проходило так само, як і в усіх: мовна школа, спроби вступити до навчальних закладів, бажання влаштуватися в чужій країні.

AP: Чи була у вас мета виїхати в іншу країну?

Г: У 13 років мої батьки відправили мене в тур по Європі – Скандинавія, Німеччина, Франція, Голландія, Бельгія… Я побачив Париж у 13 років! Для мене це був шок у хорошому сенсі, і я просто знав, що неодмінно переїду до Європи. Батьки зробили мені неоціненний подарунок – вони подарували мені мрію, а потім допомогли її здійснити.

AP: Яким було ваше перше враження від Праги, і чи змінилося воно за весь цей час?

Г: Враження були просто неймовірні! Я відчув себе своїм практично миттєво. До того ж усе так вдало склалося, що буквально через місяць перебування в Празі я потрапив до російськомовного музичного гурту і знайшов російських та українських друзів, які вже жили тут довгий час і були трохи досвідченішими іноземцями. Вони відразу показали мені Прагу зсередини, допомогли освоїтися, адаптуватися, вивчати мову. Крім того, у мене було багато друзів з мовної школи, усі прагнули дізнатися більше про нову країну, звичаї та культуру місцевих жителів… Я й не навчався толком перший рік – ми були «в полях», цікавилися всім, чим можна, багато тусовок і вечірок!

Правда, уже через рік усе почало потроху змінюватися – деякі мої однокурсники, виходячи з «російської Праги», почали повертатися на батьківщину, не звикнувши до чеського способу життя. Ті, хто вперто залишався, з головою пішли в навчання та роботу, почали все частіше зникати. Та й мені самому вже було не до вечірок, потрібно було все переосмислити і почати планувати нове життя.


AP: Ви говорили, що починали з велосипедного бізнесу – що з ним пішло не так, або чому ця справа закрилася?

Г: Я б не назвав це бізнесом, скоріше любительським підприємством, яке з'явилося випадково. На другому році життя в Празі я купив собі велосипед і став затятим велосипедистом, багато катався по самому місту і за його межами. Якось побачив оголошення про те, що дві дівчини хочуть покататися на двох велосипедах, і ми з моєю дівчиною позичили їм свої за 200 крон кожен. Так і прийшла ідея через соціальні мережі здавати празьким велосипеди в оренду. На відміну від інших празьких прокатів, у нас була найнижча ціна, бо нам не потрібно було платити за оренду приміщення та зарплату працівникам. Та й жили ми у вдалому місці: п'ять хвилин від набережної, а поруч з будинком чудова велодорожка.

У результаті такий варіант прокату сподобався російськомовним празянам, ми набирали обертів. Я намагався максимально покращувати наш бізнес, заставив велосипедами всю квартиру. За літній сезон у 4 місяці ми обслужили 200 людей і навіть організували велотур за Прагу. Природно, з'явилися думки створити вже справжній бізнес: я шукав приміщення, їздив в офіс Specialized на переговори про оптову закупівлю велосипедів, однак після нескладних підрахунків стало ясно, що справа далеко не прибуткова й ризикована, занадто залежить від сезону, а вкладень вимагає чималих. І нам довелося залишити цю затію.

AP: Звісно, в нашій розмові основний акцент буде зроблено на музичну складову, тож розкажіть, будь ласка, як ви хотіли потрапити до музичної академії? Це в Чехії? З якими труднощами зіткнулися? Які були іспити? Що було складного і незвичного?

Г: Із самого початку я розвідав про AMU – музичну академію і, на мій погляд, найкращий музичний навчальний заклад у Празі. І відразу прагнув туди потрапити. Моя чеська була досить скромною на той час, однак я знайшов російськомовних студентів, які допомогли мені все розвідати, поговорити з викладачами. Моя проблема полягала в тому, що за півтора року перебування в Празі я розгубив усю свою техніку. Ударні інструменти – це не просто один барабан, це марімба, вібрафон, літаври, перкусія, ксилофон, ударна установка. Це не скрипка, яку можна дістати з футляра й займатися, коли захочеться. В ударника відразу десятки інструментів, які вдома просто так не поставиш, тож ми, ударники, ходимо займатися в клас. Мені були потрібні саме такі заняття, щоб повернути втрачені навички.

Однак чеські викладачі після переговорів не пішли мені на зустріч, не дозволили готуватися до іспитів у їхній школі. Тож я почав шукати можливість займатися вдома. Знайшов оголошення від чоловіка у Словаччині, який зробив самодельну хитку марімбу, приїхав до нього в село на кордоні з Угорщиною. А потім на трьох поїздах з двома пересадками сам тягнув конструкцію з металевими й деревʼяними стійками, палісандровими брусками, що важили близько 30 кілограмів. Останній поїзд був настільки переповнений, що мені довелося три години їхати стоячи в тамбурі, цю ніч я ніколи не забуду.

Трохи пізніше я докупив решту ударних інструментів, заставив ними всю кімнату, на всі барабани прикріпив гуму, щоб приглушити звук, і займався вдома. На іспиті мені не вистачило лише кількох балів через те, що я читав один твір з листа. Образу мою ви не можете уявити. Пізніше я спробував вступити до Берлінської академії, але також не потрапив з подібних причин: я просто розгубив техніку, вчив усе самостійно, без викладача, на «сурогатах».


AP: Як тоді склалося, що ви потрапили до шоу-барабанщиків Groove Army?

Г: Досить просто. Я побачив на Facebook відео, де десяток барабанщиків на бразильській перкусії виконують заводні ритми. Керує цим дуже відомий чеський перкусіоніст Tokhi (Токхі), який свого часу грав у Карела Готта. Кілька років тому він створив барабанне шоу, у якому беруть участь від п'яти до двадцяти людей. Я просто написав до групи, що хотів би приєднатися, прийшов на репетицію, і вже через місяць грав у шоу. Це було нескладно, у гурті грали й непрофесійні музиканти. Кожен, у кого є відчуття ритму, але немає музичної освіти, може прийти хоч зараз і спробувати, Токхі бере майже всіх. Репетиції двічі на тиждень, зарплата прийнятна.

Саме шоу класне! Я стою завжди в першому ряду, іноді відігрую соло. Також є кілька варіантів вистави: наприклад, ми проводимо тімбілдинг, де кожен глядач отримує барабан, і ми робимо з нього ударника прямо на місці. Ми їздили по всій Чехії на різні заходи – від приватних бізнес-вечірок до супроводу футбольних і хокейних матчів ліги.

AP: Розкажіть історію про кастинг на круїзний лайнер? Вас не взяли, чи ви чомусь відмовилися?

Г: Намагаючись знайти заробіток музикантом, я розвідав про дуже незвичну роботу. Якщо ти вмієш читати ноти з листа і володієш усіма музичними стилями на своєму інструменті, ти можеш влаштуватися в оркестр на круїзному лайнері, що плаває здебільшого з Америки у бік Карибів і Південної Америки, але є й маршрути по Скандинавії. Протягом шести місяців (на такий термін підписується стандартний контракт) ти живеш на кораблі, а ввечері граєш шоу на сцені лайнера. Майже щодня у тебе нова програма, що складається із суміші джазу, поп-музики й сценічних виступів.

Прослуховування проходить по скайпу таким чином: за 30 хвилин до його початку тобі надсилають ноти й музичні треки (мінусовки залежно від інструмента), які за півгодини потрібно вивчити й зіграти. Весь процес потрібно записати на камеру й виклaсти відео в інтернет. На основі цього міні-фільму приймається рішення, чи компетентний музикант для такої роботи. Я пройшов п'ять подібних прослуховувань у різні агентства по всьому світу, не особливо сподіваючись на позитивний результат, бо ніколи не грав джаз, та й читати з листа годинні програми – вміння, яке напрацьовується роками. Однак дивом мене взяли у два американські агентства. Протягом наступних семи місяців я отримав кілька контрактів на e-mail, умови мені підходили, однак роботу я так і не отримав, мабуть, через складності з візою (потрібно було робити в Чехії візу через Росію). Контракти я отримую й досі, однак уже не горю бажанням потрапити на лайнер.

AP: З вами, як ви кажете, потім зв'язався чеський музичний гурт? Вони були відомі? Як вам було працювати з чеськими музикантами? Чи вдалося вам попрацювати в музичній сфері в Росії? Якщо так, то які є в цьому відмінності? У чому плюси, чи, навпаки, мінуси?

Г: Коли я намагався отримати роботу на лайнері, я зробив відео на пісню, яка мені подобалася, щоб відправляти його разом із резюме для допуску до прослуховування, і виклaв його в інтернет. А потім надіслав його на Facebook у чеські групи барабанщиків із позначкою, що шукаю роботу, хоча на той момент був упевнений, що заробляти гроші музикою в Чехії нереально! Не минуло й тижня, як мені відповів чех із гурту So Fine, який виконував кавери відомих композицій на вечірках. Я миттєво вивчив репертуар, прийшов на репетицію, і через два дні вже грав з ними концерт. Мій перший гонорар за той вечір рівнявся грошам, які я тоді міг заробити за три дні, а це всього за дві години гри класних пісень і з приміткою «вибач, але сьогодні мінімум».


До гурту мене взяли з радістю, я сам був у захваті: займався улюбленою справою, за яку ще й гроші отримував! Крім того, я дуже здружився з вокалістом Джедом Мелоуні з Нової Зеландії. У нас відразу якось встановилася духовна спорідненість, бо ми обидва терпіти не могли чеських пісень, тихенько сміялися над чехами, просто обговорювали все на світі, а англійською з англійцем розмовляти мені було набагато цікавіше й веселіше, ніж чеською з чехами. So Fine – типовий event-гурт: весілля, корпоративи, фестивалі. Грали ми досить багато, виступали по всій країні. У мене не було подібного досвіду в Росії, я завжди бачив лише жалюгідне фінансове становище музиканта.

AP: І, звісно, найголовніше – що це за музичний колектив Queen Tribute Show? Як ви до нього потрапили?

Г: Неймовірний збіг: граючи якось черговий захід із барабанним шоу, один знайомий, з яким я навіть толком не спілкувався, згадав між іншим, що цей колектив, який грає вже 10 років, шукає барабанщика, бо в попереднього проблеми зі здоров'ям. Я розшукав їх на Facebook і написав особисто, мені відповідали дуже ліниво й довго, однак надіслали інформацію, що через півтора тижня відбудеться конкурс, до якого треба підготувати 7 пісень Queen різної складності й артистизму. Я засів за заняття й годинами відточував пісні – цей гурт міг би стати моєю повноцінною роботою, про яку я завжди мріяв, не хотілося розчаруватися й зазнати поразки. У результаті пару пісень я недовчив, але все ж прийшов на конкурс.

Клавішник, найстарший у гурті, поставився до мене з підозрою – «якийсь росіянин тут намагається конкурувати з чехами». Але щойно ми заграли, усі музиканти пожвавилися, я теж відчув особливу енергетику – грав із професіоналами вперше. Ми відіграли майже всю програму, я пішов звідти задоволений. А потім тиждень очікування, поки мені не написали, що я їм сподобався і вони готові віддати мені місце. Усього пара репетицій – і ми поїхали до Словаччини на наш перший концерт із ними.

AP: У яких ще проєктах ви брали участь у Празі?

Г: Моїм першим гуртом був New Edge, ми грали електроніку з додаванням гітари й ударних. Чудовий проєкт, який, на жаль, розпався – гітарист поїхав до Росії, а наш діджей не любив виступати живо. Пізніше я потрапив до пост-хардкор гурту Marina, одного з найкращих у Чехії в цьому жанрі. Ми з'їздили в тури до Австрії та Словаччини, а пізніше злітали до Петербурга й Москви з концертами. Після великої перерви я потрапив, мабуть, у найкращий гурт, який у мене був у Празі з погляду творчості, – Diary Of My Misanthropy. Це атмосферний інструментальний пост-рок, грали спільно з моїм давнім празьким другом Владиславом Царенком і басистом Володимиром Сахаренком. Ми записали сингл, який чекає на вихід найближчим часом. Я сприймав цей проєкт як рідний, але через роботу мусив його покинути. Також варто відзначити гурт Saiga, у якому я граю іноді, зараз це стонер, щось психоделічне, що мене з незрозумілих причин притягує. І ще один проєкт – The Vinogrooves – дуже енергійний європейський блюз-рок. Склад повністю нечеський: я, вокалістка і гітарист з Англії, другий гітарист з Америки, а басист – італієць.


AP: Чи складно пройти в Чехії кастинг і потрапити до музичного гурту?

Г: Це залежить від того, що ви шукаєте. Непрацюючих гуртів по Чехії просто тисячі, рівень досить посередній. Знайти роботу музикантом – це складно. Потрібно увійти в музичну тусовку Чехії, спілкуватися й стежити за інформацією. Про конкурси публічно, як правило, не оголошують!

AP: Чи є в Чехії таке, що в музичній сфері все вирішують гроші й зв'язки, чи все-таки головне тут – талант?

Г: Мій випадок – це щось досі дивне, але гроші тут не вирішують усе. Розкрутити гурт у цій країні неймовірно важко, одиниці лише прориваються. Усе через специфічний смак чехів, закритість цієї країни та її малі розміри. Хоча все залежить від того, чи хочете ви перетворити свій гурт на комерційний проєкт. На мій погляд, у Чехії це виглядає так: молодий гурт, який уже заздалегідь знає, що грошей за свої виступи не отримає, тримається на ініціативі учасників, їхньому бажанні грати свою музику. Оскільки продюсерської схеми розкрутки музичного гурту в Чехії я особисто ніколи не зустрічав, у плані менеджменту й маркетингу музикантам не на кого розраховувати, крім себе. Вони вкладатимуть кошти в гурт якийсь час, грати концерти, навіть на непоганих майданчиках для себе й своїх друзів, поки їхня ініціатива не вичерпається, після чого почне змінюватися склад, і так триватиме, поки гурт не розпадеться.

Професійна сцена в цій країні – це міські та сільські фестивалі, ярмарки, святкування, близько сорока колективів, що працюють тривалий час. Таланти… Талантами тут блищать далеко не всі професійні музиканти, а все музичне вміння – «прекрасне у простоті». Я чув лише пару колективів, які міг би послухати ще раз, але не більше.

AP: Отже, зараз ви виступаєте в Queen Tribute Show?

Г: Queenie Tribute Band став для мене подарунком. На даний момент нескромно зауважу – це найуспішніший трибьют-гурт у Чехії. За свою 10-річну історію він став відомим по всій Чехії та Словаччині, об'їздив Європу з гастролями, а зараз активно просувається за кордоном. У нас є домовленість із кількома агентствами про виступи у Скандинавії двічі на рік: обов'язкові регулярні тури по Швеції, Данії, Норвегії, а також Німеччині. Останні роки 70 відсотків цих концертів sold out. За довгу практику гурт заробив собі ім'я шоу ексклюзивної якості, багато в чому завдяки надзвичайно талановитому вокалісту Міхалу Клуху (Michal Kluch), який надзвичайно точно відтворює голос і манеру виконання Фредді Мерк'юрі.



Шоу, яке ми називаємо «концертним театром», проходить в автентичних костюмах і виконується в оригінальних тональностях, у яких грали Queen. Інструменти також заслуговують на увагу: гітарист Руді Нойман (Rudy Neumann) використовує іменні гітари Браяна Мея – Red Special, зроблені на замовлення, 3 підсилювачі VOX AC30 CC2, виставлені в один ряд. У басиста Мартіна (Martin Binhack) – Fender Precision Bass 1977 року, який використовував Джон Дікон. Я ж відмовився купувати нові барабани, щоб досягти максимальної автентичності, віддавши перевагу вінтажним, у Чехії нам удалося знайти Tama Artstar ES 94-го року з великими томами в дусі 80-х. Ми замовили для них хромовану плівку, через що вони стали ще більш схожими на установку, яку мав барабанщик Роджер Тейлор із Queen. Костюми й парик на замовлення для мене вже в роботі.

AP: Ви справді робите 100 концертів на рік? Коли ви вирушили в своє перше турне, чи важко було звикнути до постійної роботи, чи все-таки часу на особисте життя й відпочинок теж вистачає?

Г: На даний момент я граю з цим бендом лише три місяці, але загальна кількість їхніх концертів за рік перевищує 100 – це правда, причому попит постійно зростає. Спочатку було справді важко, та й після трьох місяців стрес не зникає, бо в голові потрібно тримати мільйон речей. Невідомо, скільки часу мені знадобиться, щоб довести все до автоматизму, але я вважаю цю роботу найкращою у світі. Виступаєш ти переважно по вихідних, навіть, скоріше, лише два дні – п'ятницю й суботу. Часто буває по два концерти на день, а потім п'ять днів відпочинку. Складність у тому, що перерви більше тижня не буває, не можна поїхати кудись у відпустку на море, наприклад. З іншого боку, у тебе купа вільного часу, щоб займатися чим завгодно – своїми проєктами, розвитком бізнесу тощо.

AP: Які країни ви відвідаєте з Queen Tribute Show?

Г: Залишилося близько трьох тижнів до мого першого «тур-місяця» – у жовтні ми летимо до Швеції. Спочатку в два міста з великими шоу, потім ми повертаємося й відігруємо чотири концерти у Словаччині. Пізніше переліт до Данії на три концерти, а потім знову до Швеції ще на три концерти. Загалом, жовтень цього року буде надзвичайно насиченим.

AP: Який концерт/виступ запам'ятався вам найбільше?

Г: Як не дивно, найнезвичайніший концерт, який я грав, пройшов не з Queenie Tribute Band. Це був захід із So Fine, який організувала компанія Amazon. Нас запросили на їхній головний чеський склад недалеко від Праги. Ми думали, що гратимемо звичайний корпоратив, або так званий Family Day, коли фірма влаштовує міні-фестиваль для своїх працівників і їхніх сімей. Однак нас провели на маленький балкон із видом на величезне складське приміщення, де ми розставили інструменти й техніку. З цього місця було видно, як сотня працівників виконує замовлення і пакує посилки для відправки. І тут ми розуміємо, що гратимемо у супровід їхній роботі, тобто Amazon, вирішивши заохотити своїх працівників, влаштував їм живий виступ, щоб просто прикрасити черговий буденний день. Ми грали 3 години на цьому балконі, поки внизу працівники займалися посилками з усього світу.

Ну а з Queenie Tribute Band я все ще чекаю цікавого концерту, хоча відчуття, коли ти вперше граєш для кількох тисяч людей, було просто прекрасним!


AP: Розкажіть, як досвідчений музикант, якщо початківець-виконавець приїжджає до Чехії, скажімо, з Росії, і він хоче потрапити в музичну сферу, то які йому потрібно робити перші кроки?

Г: Сказати чесно, якби я знав із самого початку, яке тут музичне життя, я б ніколи сюди не приїхав. Однак мені завжди випадав шанс, яким я відразу користувався, і я вважаю цей досвід безцінним. Тут відіграє роль купа факторів: твоє бажання, твої вміння, як ти ладнаєш з людьми, як ти ладнаєш із чехами. Єдине, що працює завжди, – це пробувати, пробувати все, що можна, набиратися досвіду і не боятися. Головне – знати, чого хочеш, це заощадить багато часу.

AP: Чи варто штурмувати кастинги, чи краще, як роблять багато хто сьогодні, знімати відео й викладати їх у соцмережі, напрацьовувати самостійно власну аудиторію і чекати на привабливу пропозицію?

Г: Знову ж таки залежить від того, що тобі хотілося б робити. Чехія в музичному плані, на жаль, розвиває тебе повільно, незабаром ти досягнеш якоїсь стелі й застрягнеш. Скільки ви знаєте гуртів із Чехії, які потрібні комусь в інших країнах Європи й за її межами? Queenie Tribute Band для мене й стала подарунком у цьому плані, є попит за кордоном.

Музиканту з Росії, який закінчив школу, звісно, краще йти відразу до празького музичного вишу – де ж ще так сконцентрована музика? Тут ти зустрінеш і познайомишся з різними музикантами, які так чи інакше мають зв'язки, познайомишся з тими, хто тобі потрібен. Чеські професійні музиканти дуже доступні, ти можеш зустріти їх у звичайному житті. Що стосується мене, пошук правильних людей із музичної сфери зайняв у мене шість років. Кастинги потрібно шукати й проходити їх однозначно, чекання в і так повільній у всіх сферах країні безглузде.

AP: Які у тебе плани на майбутнє?

Г: Я новачок у професійній музичній сфері тут, у Чехії, і, звісно, хочу поїздити з Queenie Tribute Band по країні, набратися досвіду. У грудні гурт святкує десятиліття, на честь чого в Брно буде влаштовано концерт із дитячим хором та оркестром, уже майже розпродані квитки. Хочеться об'їздити Європу, взяти участь у турах по Америці та Японії наступного року. Однак я знаю, що не буду все життя грати ревайвал, і розглядаю Queenie Tribute Band як допоміжний інструмент, щоб попрацювати музикантом, придбати якісне обладнання та інструменти, продовжувати вдосконалювати свої вміння, щоб одного дня потрапити до колективу найвищого рівня і переїхати з Чехії в країну, де мені по-справжньому буде комфортно, і я гратиму в проєктах, які вже цікаві мені.

Around Prague дякує Глібу за цікаве інтерв'ю і бажає якнайшвидшої реалізації задуманих планів.