Чеські протести минають спокійно і без руйнувань, бо в країні немає традиції нищити майно, вважає соціолог Ян Герцман. В інтерв’ю він порівняв чеські демонстрації з акціями в Західній Європі, де протести нерідко супроводжуються насильством, і розповів, що показала рекордна маніфестація на Летні.
За словами Герцмана, у Чехії давно склалася традиція мирних демонстрацій. Старше покоління досі несе в собі певну травму 1969 року: після перемоги збірної з хокею над СРСР натовп камінням розбив вітрину радянської авіакомпанії «Аерофлот». Це був інсценований вандалізм, і він став приводом для репресій та зміцнення нормалізації. Листопад 1989 року минув спокійно й організовано, аж до знаменитих проходів для карет швидкої допомоги. Усі великі демонстрації після цього, за рідкісними винятками, були такими самими.
Соціолог не береться стверджувати, що це риса національного характеру, але традиція саме така. У Франції, навпаки, ламати майно під час протестів звикли від часів Великої французької революції, а в акціях там нерідко задіяні ультралеві сили, для яких руйнування — ще й боротьба з капіталом. Чеські крайні ліві пов’язані радше з комуністичними поглядами та літніми людьми, анархістів мало, і вони не надто схильні до насильства. Герцман додає до цього етос поваги до власності, навіть чужої. Парадоксально, його зміцнило те, що за соціалізму державне майно краще було розтягувати, ніж псувати.
Схожа ситуація, за його словами, у Польщі, Словаччині та Австрії: насильницькі демонстрації там не типові. У Німеччині, Франції та Бельгії вони трапляються. Ліві в Чехії взагалі мають інше забарвлення, ніж у Франції, де комуністична партія лишалася популярною ще довго після революцій 1989 року. У Німеччині, на оцінку соціолога, схильність до насильства сильніша праворуч. У Чехії, за його словами, масових виступів такого роду немає, хоча окремі люди, готові на подібне, у соцмережах помітні.
Недільна демонстрація на Летні, за словами Герцмана, була дуже масовою і за кількістю учасників, і за впливом. Наступним кроком могла б стати хіба що загальний страйк. У нього два мотиви: підтримка громадських медіа та критика уряду Андрея Бабіша, а то й самого Бабіша. Вимогу відставки Томіо Окамури натовп зустрів схваленням. Спусковим гачком, за словами соціолога, стала ситуація в Палаті депутатів і голосування о 4:36, через яке зійшлися два потоки протесту.
У невдоволення є й соціально-економічна сторона: ціни на енергію, високий державний дефіцит і ризик залежності від дорогих зовнішніх позик. Водночас рівень життя в Чехії залишається досить високим, а безробіття низьким. Суспільство, за словами Герцмана, показало мобілізованість, але негайних політичних наслідків він не очікує: годі сподіватися, що рекордна демонстрація призведе до відставки уряду. Для порівняння він нагадав акцію «Děkujeme, odejděte!» 1999 року, спрямовану проти опозиційної угоди: політичного ефекту вона не мала. Проте такі хвилі впливають на мислення політиків. Після протестів проти другого уряду Бабіша частина опозиції об’єдналася в Spolu і перемогла на виборах.
Around Prague за матеріалами seznamzpravy.cz