Скасування плати за Чеське ТБ: порівняння з країнами Європи

Уряд хоче фінансувати Чеське телебачення та Чеське радіо з держбюджету: з 2027 року телебачення мало б отримувати 5,74 мільярда крон, а радіо — 2,07 мільярда. Він посилається на Норвегію та Данію, але, як показує порівняння, чеський проєкт схожий на них лише формою, а захисних механізмів, які там є, у ньому немає. Економісти ж вважають, що громадяни на цьому нічого не заощадять.

Європа поділена навпіл

Приблизно половина європейських країн платить громадським ЗМІ безпосередньо від громадян, друга половина — опосередковано, з держбюджету. Реклама, за даними Європейської мовної спілки, у середньому дає близько п’ятої частини доходів і ніде не є головним джерелом. Це випливає з квітневого дослідження «Як фінансувати ЗМІ громадської служби» групи соціологів під керівництвом Марини Урбанікової з Масарикового університету та Карлового університету.

Моделі різняться: збір за пристрій (у Чехії поки що та у Великій Британії), єдиний збір із домогосподарства (Німеччина з 2013 року, Австрія, Швейцарія), цільовий податок (Фінляндія з 2013 року, Швеція з 2019 року), щорічна бюджетна стаття (Норвегія з 2020 року, Данія повністю з 2022 року, Естонія, Угорщина, Нідерланди) та бюджет, прив’язаний до показника (Франція — частка ПДВ, Словаччина — частка ВВП, Литва — частка податків). Скасування плати для Європи не унікальне: з 2009 по 2024 рік її скасували дванадцять країн. Але, за словами Урбанікової, поки що підсумки радше свідчать проти такого кроку.

Чеська плата невисока: 2460 крон на рік при середньому по ЄС приблизно 2830 крон у перерахунку. Навіть у перерахунку на медіанний дохід домогосподарства чехи платять не найбільше.

Формою — Норвегія, гарантіями — ні

Проєкт правлячої коаліції формою найбільше нагадує норвезьку та данську моделі: гроші йдуть з окремого розділу держбюджету, а розмір визначають політики. Але, на відміну від обох скандинавських країн, у чеському варіанті немає багаторічної фінансової рамки та незалежної комісії, яка оцінювала б потреби ЗМІ. Крім того, з ухвалення рішення випадає Сенат, як зауважила медіааналітикиня Ірена Рижанкова: про гроші майже одноосібно вирішувала б Палата депутатів.

Норвегія скасувала плату у 2020 році: прогалину покрили зменшенням базового відрахування в податку, тобто люди платять і далі, але через податки. Парламент запровадив чотирирічну рамку: у 2020–2022 роках бюджет NRK щороку зростав разом із цінами та зарплатами за вирахуванням пів відсотка на економію. Дослідження вважає модель відносно стабільною, але такою, що спирається на широкий політичний консенсус.

У Данії правий уряд за підтримки Данської народної партії у 2018 році скасував плату та вирішив скоротити бюджет DR на 20 %. Після протестів і зміни уряду, за дослідженням, скорочення пом’якшили приблизно до однієї десятої. Данська експертка, опитана авторами, сьогодні радить радше окремий податок.

Політично найближча до чеського проєкту Словаччина: плату там скасували в липні 2023 року в рамках угоди про ухвалення бюджету. Заміною мала стати фіксована частка ВВП, але нова більшість після виборів знизила її з 0,17 до 0,12 % ВВП, і громадське ЗМІ, за словами Урбанікової, втратило приблизно третину бюджету. Франція скасувала плату у 2022 році та прив’язала фінансування до ПДВ, постійним це зробив лише органічний закон від грудня 2024 року, але прив’язку можна змінювати від випадку до випадку. Фінляндія та Швеція обрали цільовий податок: фінський Yle втратив близько 15 % бюджету й звільнив близько 300 людей, шведи перестали індексувати доходи на інфляцію та скасували близько 200 посад.

Прем’єр Андрей Бабіш неодноразово посилається на Скандинавію, але називати чеський проєкт «північним» — сильне спрощення: на півночі Європи дві моделі, бюджетна (Норвегія, Данія) та податкова (Фінляндія, Швеція).

Що кожна модель уміє і де дає збій

Пряме фінансування від громадян, за дослідженням, зазвичай краще забезпечує незалежність, передбачуваність, прозорість і відповідальність перед публікою. Бюджетне простіше адмініструвати, а в країнах із прогресивним оподаткуванням воно може бути соціально справедливішим, але чутливіше до політичного циклу. Плата за пристрій коштує дорого: у Чехії збір і стягнення обходяться приблизно в 250 мільйонів крон на рік, у Великій Британії — 4,3 % доходів, а в Німеччині на плату з домогосподарства йде 2,18 %.

Аргумент, що плата несправедлива до тих, хто не дивиться ці ЗМІ, дослідження не вважає переконливим: жодна альтернативна модель не виходить із того, хто ЗМІ реально використовує.

Що кажуть експерти та уряд

«Міжнародні порівняння мають сенс, але не повинні слугувати механічному запозиченню чужих рішень», — каже Урбанікова. Модель, що добре працює в Норвегії, за її словами, не гарантує такої самої незалежності в країні з іншою політичною культурою. Потрібні стримування та противаги, адже правове регулювання не може на сто відсотків гарантувати незалежність.

Усі країни ЄС пов’язує Європейський акт про свободу медіа (EMFA): фінансування громадських ЗМІ має бути співмірним, стійким і передбачуваним. Чеський проєкт, на її думку, навряд чи прямо суперечить йому, але створює нові ризики для незалежності та стабільності бюджету.

Дослідження оцінювало тринадцять європейських країн за вісьмома критеріями. Урбанікова вважає, що ідеальної моделі немає, але нинішня чеська «працює дуже добре»: платіжна дисципліна висока, доходи стабільні, торішнє невелике підвищення та автоматична індексація за інфляцією посилили незалежність. Слабких місць два — витратний збір і менша соціальна справедливість єдиного платежу, і обидва можна виправити частковими правками. Уряд, за її словами, не пояснив, навіщо змінювати систему, а проєкт пройшов перше читання в Палаті депутатів у дуже прискореному порядку.

Бабіш же повторює, що йдеться лише про спосіб фінансування, а не про зміст мовлення. Коаліція, за його словами, виконує передвиборну обіцянку, а опозиція матиме змогу висловитися під час другого читання, де форма закону тільки й визначатиметься.

Три обіцянки, які не виконуються вже на папері

Соціолог Даніель Прокоп із PAQ Research бачить три розбіжності. По-перше, фінансування не повернеться до рівня 2024 року: проєкт не враховує зростання цін з 2024 по 2027 рік, скасування відрахувань ПДВ після 2027 року та інші чинники. Щоб реальні доходи повернулися на рівень 2024 року, уряду довелося б дати телебаченню на 1,46 мільярда більше, а радіо — на 0,33 мільярда.

По-друге, індексація не встигає за інфляцією: вона спрацьовує лише за накопиченої інфляції понад десять відсотків, і то на десять. Решта пропадає, наприклад при інфляції у тринадцять відсотків. Якби механізм діяв у 2005–2026 роках, він покрив би, за його розрахунком, лише близько двох третин зростання цін. По-третє, немає гарантій стабільності: їх посилила б лише стаття 40 Конституції, тобто правило, що про зміну фінансування мають вирішувати обидві палати парламенту. На запитання, чи є сенс переносити витрати в бюджет із боргом, Прокоп відповідає: «Звісно, це не має сенсу».

Що це означає для людей: економія сумнівна

Старша економістка Райффайзенбанку Гелена Горська нагадує, що близько 7,8 мільярда крон, які зараз щороку дають платежі, державі нічим покрити. Дефіцит зросте, доведеться позичати, а з боргу сплачують відсотки. При середній процентній ставці 5,2 % на рік ЗМІ обійдуться приблизно в 8,2 мільярда у перший рік, 8,6 у другий і 9,1 у третій.

У перерахунку на домогосподарство нинішні 205 крон на місяць після трьох років боргового фінансування перетворяться приблизно на 239 крон. Планове п’ятнадцятивідсоткове скорочення бюджету ЗМІ знизить еквівалент плати до 174 крон, але за три роки через відсотки він зросте приблизно до 203 крон, тобто майже до сьогоднішнього рівня. «Це знижка на борг, яка за три-чотири роки випарується», — каже Горська (розрахунок у сьогоднішніх цінах, без індексації).

«Перехід на держбюджет не буде дешевшим», — підтверджує Урбанікова: витрати на обслуговування боргу виявляться значно вищими за вартість збору платежів. Платить у будь-якому разі громадянин, питання в тому, хто вирішує. Нинішня система звільняє малозабезпечені домогосподарства та деяких людей з інвалідністю, а через бюджет платили б усі платники податків, зокрема через ПДВ, який не залежить від доходу. Політики ж отримали б більше можливостей впливати на розмір коштів. Плата, наголошує Урбанікова, видима людям безпосередньо, тому її підвищення політично чутливе, як показало торішнє підвищення після майже двадцяти років.

Around Prague за матеріалами seznamzpravy.cz