В авторській колонці для порталу Ekolist Душан та Еліаш Утінек розмірковують про білу акацію: у Чехії її вважають сильно інвазивною, але на півдні Моравії на старій акації знайшовся рідкісний жук-самітник. Автори закликають оцінювати чужорідні види тверезо, а не за принципом «уся акація шкідлива».
Автор згадує, що в 1990-х роках органи охорони природи вимагали знищувати акацію всюди, зокрема й поза заповідними територіями, не замислюючись про значення місця та про те, скільки це коштуватиме власникові лісу чи державі. Практичні лісівники на цю «священну війну» здебільшого не зважали, а в заповідниках вона мала сенс. Результати боротьби з акацією автори називають спірними: дерево охоче повертається і з кореневої та пеньової паросі, і з насіння, яке може лежати в ґрунті до 10 років.
Колонка нагадує, що рідкісні види, внесені до списку охоронюваних, живуть і поза заповідниками, де ніхто не знає, що на ділянці є щось особливо цінне. Тому в незахищених місцях видовий склад часто змінюється.
Автор поділився особистим досвідом: у його гаї в районі Зноймо, в переважно сільськогосподарському ландшафті, з пенька, що залишився після видалення нерідних порід, виліз рідкісний жук-самітник. Місце не охороняється, у територіальному плані це лише регіональний біоцентр. Автор не знав, що жук може жити й відкладати яйця в акації. На думку ентомологів, це залишок популяції з алеї вздовж дороги Погоржелиці — Зноймо, більшу частину дерев якої було зрізано. Багато з них, щоправда, були в поганому стані й загрожували впасти на жваву трасу, але, наголошує автор, таку проблему можна вирішувати й без вирубки під корінь.
За даними Національної інвентаризації лісів, акація росте приблизно на 13 500 гектарах, тобто становить близько 0,46 % лісів, і все ж для лісового законодавства Чехії вона не існує. У низинах до 500 метрів над рівнем моря, в Полабі та на півдні Моравії, вона в багатьох випадках є головною породою, подекуди зі 100-відсотковою часткою. У природній лісовій області Передгір’я Чесько-Моравської височини її частка становить 3 %, а в Південноморавських підвищеннях — 11 %. Понад половина акацієвих насаджень країни розташована на півдні Моравії.
Поширилася акація в другій половині XIX століття, коли землі з низькою віддачею для сільського господарства шукали нового застосування, а людям був потрібен простий і дешевий вид палива. До того ж вона має міцну, вологостійку деревину, придатну для стовпів у парканах і виноградниках.
В акації чимало мінусів: вона витісняє місцеві види, дає мало деревини та малий вихід сировини. Але є й плюси: швидко займає звільнені місця, має якісну деревину, приваблива для запилювачів, особливо для бджіл, і зміцнює ґрунт. Можливо, «інвазивність» пояснюється просто швидким зростанням, як і в інших агресивних порід: акація випереджає місцеві дерева та забирає в них воду, поживні речовини й світло. Часто згадують і алелопатію, але під акаціями знаходять і підріст дуба, липи та граба, тож вона навряд чи абсолютна.
Для видів, не прив’язаних до місцевих рослин, акація може стати запасним домом. Її здатність утворювати дупла, на думку авторів, слід цінувати більше: у спеціальній літературі навіть трапляються повідомлення про те, що на ній живе альпійський вусач. Водночас на півдні Моравії небезпечно поширюється ще агресивніший айлант, у якого автори поки не помітили жодного плюса.
Автори закликають до обережності, але не до огульного заперечення. Висновок: до чужорідних видів слід підходити розважливо й зважувати всі їхні впливи. Ідеться про звичайне місце в незахищеному ландшафті. На залишках споконвічних степів чи долинних біотопів лишати ці рідкості на поталу акації, на думку авторів, було б варварством.
Джерело: ekolist.cz