Роль офіцера держбезпеки Людвіка Зіфчака, який 17 листопада 1989 року на Національній вулиці в Празі зіграв «убитого студента» Мілана Ружичку, не з’ясована до кінця й через десятиліття. За документами того часу, його завданням було проникнути в опозиційне та студентське середовище й збирати інформацію. Чутку про загиблого студента, як показують джерела, вигадала інша жінка, але вона могла прискорити падіння режиму.
Історію таємного агента докладно вивчив колишній студентський лідер, а згодом директор Інституту дослідження тоталітарних режимів Павел Жачек, нині депутат від ODS. Він спирався на історичні джерела, насамперед на записи держбезпеки. За його словами, навесні 1989 року відділ боротьби з «внутрішнім ворогом» празького управління держбезпеки вирішив усупереч чинним директивам відродити практику 1950-х: впровадити кадрового співробітника у «ворожe» середовище.
Зіфчак, за фахом монтажник сантехнічних систем, прийшов до Корпусу національної безпеки ще на початку 1980-х. У квітні 1981 року він подав заяву, у січні 1982 року його прийняли, йому було 22 роки. Він служив у різних підрозділах, у березні 1989 року став референтом відділу боротьби з внутрішнім ворогом.
Навесні 1989 року Зіфчакові навіть не довелося шукати дисидентів: першою до нього звернулася Анна Шабатова, дружина Петра Угла, підписанта Хартії 77. Його перше завдання в середині березня — прийти на засідання районного суду Праги 1, де судили активістів Незалежного мирного об’єднання Гану Марванову та Томаша Дворжака. Шабатова помітила молодого чоловіка в джинсовому костюмі, який робив докладні нотатки. Вона спитала, чи не журналіст він, і не виключала, що він із держбезпеки.
Зіфчак назвався студентом на прізвище Ружичка з Остравського регіону. Але серед дисидентів у нього не склалося: він не викликав довіри. У травні 1989 року хартистка Рут Шормова відмовилася дати йому телефон і адресу Шабатової. Деякі дисиденти бачили «студента» біля Бартоломейської вулиці, де розташовувалася таємна поліція.
Краще вдавалося проникнути до студентів. 21 серпня 1989 року на Вацлавській площі, на демонстрації в річницю вторгнення 1968 року, він разом з іншими молодими людьми був «затриманий», а з вересня брав участь у неформальних гуртках на Карловому мосту та на Мустку. Наприкінці жовтня відділ заснував ініціативу Незалежне студентське об’єднання. За словами Жачека, текст її заяви, імовірно, запропонував уже сам Зіфчак, він же розповсюджував серед студентів «антидержавні» листівки.
У п’ятницю 17 листопада 1989 року Зіфчак отримав завдання піти на студентські збори до 50-річчя смерті студента Яна Оплеталa. Зі студенткою Яною Матейковою він дійшов до перших рядів ходи. Коли почався розгін, кийком вдарили і самого таємного агента: його колишні колеги з полку швидкого реагування. «Ще один кийок я отримав у потилицю», — розповів він згодом. Отямився він уже в кареті швидкої допомоги біля лікарні Na Františku.
Наприкінці березня 1990 року Зіфчак заявив, що хоче розповісти «всю правду», і вперше згадав роль «мертвого» студента, яку йому нібито доручили командири. За його версією, це була змова проти вищих керівників партії, генсека ЦК КПЧ Мілоша Якеша та Мирослава Штепана. Офіційно версія так і не підтвердилася: комісія Федеральних зборів назвала слова агента «повторною спробою приписати собі та реальним подіям суттєво інший зміст».
Не підтвердився й зв’язок Зіфчака з Драгоміри Дражською, яка поширила чутку про вбитого студента, а «Вільна Європа» її опублікувала — інформацію вона отримала від дисидента Петра Угла з незалежної агенції VIA. Дражська, жінка з наркотичним минулим, заперечувала, що знала агента. Вона розповіла, що вигадала історію про студента Мартіна Шміда в лікарні, побачивши людей у черзі на лікування: «Ця дівчина рознесе все по знайомих», — вирішила вона. Чому Шмід? «Це було перше, що спало на думку, окрім Новака», — пояснила вона.
З «Вільної Європи» інформація розійшлася через закордонні агенції. Угл незабаром її спростував, але новина встигла облетіти світ і, ймовірно, сприяла тому, що на вулиці вийшло більше демонстрантів, а комуністичний режим досить швидко впав.
Людвік Зіфчак народився 11 січня 1960 року в Римаржові. У середині січня 1990 року його відсторонили від посади, а 2 липня звільнили в запас. У 2001 році він очолив незареєстровану Комуністичну партію Чехословаччини — Чехословацьку партію праці. У 2014 році балотувався до Європарламенту від Руху соціально слабких і отримав 95 преференційних голосів, а рух — лише 0,11 відсотка.
Гід Around Prague за темою: 17 листопада — свято в Чехії: що відзначають, чи працюють магазини і що буде в Празі у 2026 році
Around Prague за матеріалами seznamzpravy.cz