Сьогодні, 5 жовтня, Вацлаву Гавелу виповнилося б 90 років — найвидатнішому чеському драматургу, дисиденту та першому президенту постсоціалістичної Чехословаччини, а згодом Чехії. Від його смерті минуло майже п'ятнадцять років, і в країні зросло ціле покоління, яке не застало його ні як глави держави, ні як публічного діяча.
При цьому, за даними нещодавнього опитування агентства STEM, саме молоді люди сьогодні оцінюють політичну спадщину Гавела найбільш позитивно. Свою думку вони формують не лише на основі його промов і вчинків як президента, а й завдяки його п'єсам, есе та образу, який склався в чеському суспільстві за минулі роки.
19 листопада 2014 року Вацлав Гавел став лише четвертим європейцем, якому в будівлі американського Конгресу у Вашингтоні встановили бюст. Тоді ім'я чеха, який помер трохи раніше, звучало в багатьох урочистих промовах. Але з того часу США, та і весь світ, пережили серйозні потрясіння, які мало відповідають ідеалістичним тезам, які зазвичай проголошував Гавел.
«Не думаю, що вони перестали працювати. Усе життя Вацлава Гавела — як з привілейованої дитини він став вигнанцем, потім на якийсь час у 60-ті роки успішним драматургом, потім опинився у в'язниці, а згодом раптово, «за одну ніч», став президентом — це неймовірна історія, яка може стати джерелом натхнення для багатьох людей», — каже директорка Єврейського музею в Празі Павла Ніклова, яка у 2014–2023 роках очолювала нью-йоркський фонд Бібліотеки Вацлава Гавела.
Майже десять років вона намагалася наблизити постать Гавела до американської публіки — ставила його п'єси й організувала проєкт усної історії, у якому його згадували діячі американського суспільного життя, включно з кількома колишніми президентами. За словами Ніклової, спадщина Гавела й досі може багато сказати сучасному поколінню молодих американців: його есе «Сила безсилих» добре відоме у світі, його й досі цитують дисиденти в країнах з тоталітарними режимами — «причому самі США зараз, на жаль, теж виглядають не найкращим чином», зазначає вона. При цьому, за її словами, для жителів Чехії спадщина Гавела важливіша — хоча б тому, що саме йому країна багато в чому зобов'язана входженням до західних структур у 1990-ті роки.
Згадуючи першого чеського президента особисто, Ніклова описує його як людину, яка в 90-ті роки намагалася пояснювати й робити більш людяними — наприклад, у радіозверненнях з президентської резиденції в Ланах — часто бурхливі події, через які проходили Чехословаччина, а згодом самостійна Чехія. «А ще я захоплювалася тим, наскільки широким був діапазон тем, про які він міг говорити, і його людяністю — він ніколи не став повністю механічним політиком», — додає вона.
Одну зі своїх п'єс Вацлав Гавел так і не закінчив — але тепер, майже через п'ятнадцять років після смерті автора, вона все ж дійшла до глядача. Наприкінці вересня в одному з культурних центрів Нью-Йорка у форматі сценічного читання відбулася світова прем'єра одноактної п'єси «Варування» («Попередження»), яку Гавел почав писати під час свого першого ув'язнення комуністичним режимом у 1977 році. Це одна з так званих «ванеківок» — п'єс про вигаданого дисидента Фердинанда Ванека, робота над якою була завершена лише майже через півстоліття.
«З такою проблемою я зіткнувся вперше в житті. Таке трапляється нечасто», — каже режисер і драматург Їржі Гавелка, художній керівник Дейвицького театру в Празі. Саме до нього минулого року потрапив рукопис, знайдений у 2014 році в архіві письменника й колишнього дисидента Зденека Урбанека його онуком Давидом Душеком. За словами Гавелки, він намагався не дописувати п'єсу Гавела так, щоб перетворити її «на те, що, як мені здається, зробив би з неї він сам».
Його метою було певною мірою «зберегти фрагментарність» тексту, навіть довівши його до завершеної форми сценічного читання. Як це вдалося, чеські глядачі зможуть оцінити 23 жовтня, коли відбудеться національна прем'єра «Варування» у просторі Празького Града.
Говорячи про актуальність театральних творів Гавела для сьогоднішньої публіки, Їржі Гавелка зазначає, що хоча більшість цих п'єс розгортається в декораціях комуністичної Чехословаччини 70–80-х років, їхня головна тема — людина: людина в системі і людина серед інших людей. «Думаю, це те, з чим стикається і на власному досвіді дізнається будь-яке покоління», — каже режисер. За його словами, у «Варуванні» на перший план виходить тема діалогу з владою, яка насправді діалогу не допускає, і відчуття в людини, яка вступає в цей діалог, що їй потрібно якось його «виграти».
Але навіть людина, переконана, що здатна «виграти» таку ситуацію, зрештою здатна обманути саму себе, вважає Гавелка: на його думку, весь період першого ув'язнення Гавела в 70-ті роки приводить його до ключового для нього питання — бути підозрілим щодо самого себе. «Бути підозрілим щодо самого себе — це, на мою думку, те, що діє абсолютно завжди і всюди», — підсумовує режисер.
Читайте також: 6 кладовищ Праги, де історія та мистецтво важливіші за скорботу: путівник по некрополях-музеях
Джерело: seznamzpravy.cz