Пастух кіз знайшов золотий самородок і спровокував золоту лихоманку в Кенії

Пастух кіз з віддаленого району західної Кенії Манассе Ломачар випадково знайшов шматок золота, шукаючи зниклу козу, — і ця подія спровокувала справжню золоту лихоманку. За кілька тижнів у село Чепорор ринули тисячі старателів. Про це повідомляє BBC.

Ломачар натрапив на групу жінок, які промивали золото біля русла річки, приєднався до них — і невдовзі про знахідку дізналася вся округа. Коли стало відомо, що 33-річний пастух продав три грами золота за 36 000 кенійських шилінгів (близько 5740 крон), у село почали стікатися натовпи старателів. Там, де ще місяць тому були лише пасовища та чагарники, тепер ями, купи землі та тимчасові табори золотошукачів.

Кілька грамів золота змінюють долю родини

Для багатьох мешканців Кенії та сусідньої Уганди, які живуть з нестабільних доходів від сільського господарства, навіть невелика знахідка золота здатна змінити життя. Фермер і пастух Патрік Локолія з сусіднього села Напавої долучився до лихоманки в надії заробити на навчання дітей у школі. Вісімнадцятирічна Абігаель Челенгат ніколи раніше не займалася видобутком, але приїхала до Чепорору із сусіднього округу в надії оплатити навчання собі та молодшим братам і сестрам.

Сотні людей копають кам'янисту землю мотиками й лопатами, інші носять ґрунт до сезонної річки, де жінки промивають каламутну воду в пошуках хоча б слідів золота. Досвідченіші старателі риють глибокі ями та бурять скелю — надію підтримують історії тих, кому, як Ломачару, пощастило.

Ніхто не знає точних запасів золота

За даними місцевої влади, на піку напливу до села прибуло близько 10 000 людей. Заступник комісара округу Західний Покот Самуель Кіарі вважає, що лихоманку спровокували два великі відкриття: спочатку золото знайшли молоді чоловіки, а наступного дня — жінки на тій самій ділянці.

За словами Кіарі, жінки роками намивали невеликі кількості золота вздовж русла річки, заробляючи зазвичай 8–23 долари на тиждень, але увагу привернула саме велика знахідка на початку серпня. У міру поширення чуток масштаб відкриттів перебільшувався, що приваблювало багатьох людей без досвіду видобутку. Із початкового піку кількість старателів знизилася приблизно до 2500 — частина з них уже відмовилася від пошуків.

Сумнівів у тому, що золото в цьому районі справді є, немає, проте розмір родовища та його комерційний потенціал залишаються під питанням. За словами заступника комісара, місцеві скупники золота повідомляють, що до них щодня звертається в середньому близько 100 людей, але незрозуміло, чи в усіх випадках ідеться справді про золото. Окремі знахідки оцінювалися від кількох сотень шилінгів до однієї — приблизно 78 000 шилінгів (близько 12 400 крон).

Округ Західний Покот межує з Угандою, а мешканці прикордонних громад пов'язані давніми родинними узами. Дрібний старатель Мугіша Годфрі з угандійського міста Бусіа приїхав до Чепорору, дізнавшись про знахідку від друга, витративши на дорогу близько 100 000 угандійських шилінгів (555 крон). Умови на місці важкі: «Ми спимо під деревами, а вранці знову беремося до роботи, іноді працюємо і вдень, і вночі», — розповів він BBC. Поки що він нічого не знайшов, але не здається: «Ми не можемо повернутися, доки щось не знайдемо».

Селу бракує елементарних умов

Золота лихоманка створила можливості й для тих, хто золото не шукає: за даними місцевих чиновників, навколо ділянки з'явилося понад 200 торгових точок, що продають приїжджим їжу, воду та інші товари першої необхідності. Айрін Амеха приїхала із сусіднього округу Барінго і торгує бутильованою водою, напоями, хлібом та молоком, сподіваючись згодом розширити свій бізнес.

Однак швидке зростання поселення оголило брак базової інфраструктури. «Це ліс, ми перебуваємо посеред гір, у нас немає чистої води ні для пиття, ні для вмивання», — каже Амеха. За її словами, з настанням темряви жінкам доводиться особливо важко: більшість тих, хто там ночує, — чоловіки, і знайти безпечне місце для ночівлі непросто.

Влада визнає, що напливи приїжджих створили величезне навантаження на територію зі слабкою інфраструктурою, без водогону та з обмеженими санітарними умовами. На місці працюють санітарні лікарі, посилено патрулі через побоювання щодо сексуального насильства та вразливості жінок і дівчат. З наближенням початку навчального року влада також побоюється, що діти замість школи шукатимуть золото біля річки, і готує заходи, які мають утримати молодь від цього заняття після початку навчання.

Видобутку потрібна організація

Ті, хто продовжує пошуки, дедалі частіше переходять до глибших розкопок. Кілька вантажівок з породою вже відправлено на переробку до сусіднього міста Ортум, влада очікує результатів аналізу. До того часу масштаб і комерційна життєздатність видобутку залишаються незрозумілими.

Сам Ломачар вважає, що рішення не в припиненні видобутку, а в його організації. Він хоче, щоб уряд допоміг місцевим старателям впровадити безпечніші й ефективніші методи пошуку та видобутку золота. «Ми б попросили владу допомогти з металошукачами, які дозволили б зрозуміти, чи є тут інші корисні копалини, щоб наша громада могла розвиватися», — каже він, вказуючи на бідність в окрузі: у більшості будинків тут дахи не металеві, а солом'яні.

Джерело: seznamzpravy.cz