Нове Мліни: чи врятує напівсухий польдер Дию від екокатастроф, а Бржецлав — від повеней

Каскад водосховищ Нове Мліни на півдні Моравії — Мушовське, Вестонице та Новомлинське — вже не виконує свого початкового завдання з зрошення полів, а влітку перетворюється на мілководний «інкубатор» токсичних синьо-зелених водоростей, які періодично спричиняють масову загибель риби в річці Дия.

Проблема, на думку експертів, криється у фосфорі, що потрапляє у водосховища з недостатньо очищеними стоками та змивами з полів. Вночі водорості поглинають весь кисень, а коли управління басейну Морави скидає воду з нижніх, позбавлених кисню шарів далі в русло Диї, у річку потрапляє буквально «гниючий коктейль». Результат — десятки тонн задихлої риби та колапс річкової екосистеми, що повторюється з року в рік.

Частина науковців і ботаніків пропонує радикальне рішення — повністю спустити середнє і нижнє водосховища та перетворити їх на гігантський сухий польдер. Уся каскада сьогодні утримує близько 130-140 мільйонів кубометрів води, але для захисту від повеней реально використовується лише 14,5 мільйона кубометрів резервної ємності. За повного осушення Європа отримала б найбільший сухий польдер об'ємом понад 100 мільйонів кубометрів, здатний без проблем «поглинути» навіть катастрофічну повінь повторюваністю раз на сто років.

Однак у цього рішення є серйозна технічна вада: дамби тут — земляні насипи з глиняним водонепроникним ядром, розрахованим на постійне перебування під водою. Якщо водосховища висохнуть, глина розтріскається і втратить свої захисні властивості, а за першої ж серйозної повені виникне ризик прориву дамб. Перехід на повністю сухий польдер вимагав би інвестицій у 3-5 мільярдів крон — на глибинну ін'єкцію ґрунту чи будівництво нових бетонних стін у тілі дамб, прокладання нових русел річок Дия, Їглава та Свратка оголеним дном, вивезення мільйонів тонн старого мулу та зміцнення міжнародних доріг, що проходять гребенями дамб.

Компромісним варіантом називають модель керованого «напівсухого» польдера — подібна схема вже успішно застосовується у меншому масштабі на найбільшому чеському польдері Жихлінек та у Безджекові. Ідея полягає в тому, щоб не спускати середнє і нижнє водосховища повністю, а постійно знизити рівень води до критичного мінімуму — приблизно 1-2 метри глибини.

Таке рішення, за оцінкою експертів, дає одразу кілька ефектів: дамби залишаються в безпеці, оскільки глиняні ядра постійно перебувають під водою; зберігається величезний вільний об'єм у 85-95 мільйонів кубометрів — цього достатньо, щоб повністю погасити повінь столітньої повторюваності для Бржецлава та населених пунктів нижче за течією; на сотнях гектарів виникне мозаїка заплав, боліт і заростей очерету, які природним чином сповільнять і розосередять повеневу хвилю ще до того, як вона досягне головної дамби; вода, що протікає через живе болото, буде постійно насичуватися киснем і охолоджуватися, а болотяна рослинність стане природним біофільтром, що поглинає фосфор.

Перехід до напівсухого польдера обійдеться значно дешевше за повне осушення — за оцінками, у 400-800 мільйонів крон, здебільшого на переобладнання нижніх водовипусків і локальні зміни дна. Але автори концепції наголошують: заощаджені мільярди державі не обов'язково витрачати на дорогі комунальні технології — саму причину проблеми, забруднення фосфором, можна вирішити розумним законодавством, яке змусить забруднювачів діяти і запустить ринкову циркулярну економіку.

З 2029 року Євросоюз зобов'язує великі очисні споруди переробляти фосфор з осаду. При цьому природні родовища фосфатів у Марокко та Китаї, за оцінками, виснажаться протягом кількох десятиліть — так званий пік видобутку фосфору прогнозують між 2035 і 2070 роками, а Європа повністю залежить від імпорту цієї сировини, критично важливої для сільського господарства. Проблема в тому, що чистий перероблений фосфор з осаду (наприклад, у вигляді струвіту) сьогодні у 4-6 разів дорожчий за видобутий — різкий примус фермерів купувати дорогий рециклят призвів би до зростання цін на продукти на 5-12%.

Виходом може стати поступово зростаюче екологічне мито на імпортний сирий фосфор: якби держава запровадила мито, яке плавно підвищується протягом десяти років до рівня, що повністю зупиняє економічну доцільність імпорту з Марокко, ринок отримав би чіткий сигнал і час на адаптацію. Зібрані кошти в перші роки могли б фінансувати перебудову Нових Млинів, а зі зростанням ціни імпортного фосфору вітчизняний, екологічний і повільно вивільнюваний струвіт з очисних споруд природним чином переміг би у ринковій конкуренції — без жодної крони державних дотацій.

Щоб центральні очисні споруди вище за каскадою не опинилися перевантаженими, разом із митом має діяти другий законодавчий захід — обов'язкова переробка фосфору безпосередньо промисловими підприємствами: великими комерційними пральнями, бійнями, молокозаводами, пивоварнями та хімічними виробництвами, оскільки побутові пральні порошки та таблетки для посудомийних машин уже підпадають під суворі європейські заборони на фосфати. У гарячих і висококонцентрованих промислових стоках виділяти фосфор технологічно простіше і дешевше, ніж на кінцевій міській очисній станції, де забруднення розбавлене мільйонами літрів дощової води.

Як зазначають автори концепції, дебати навколо Нових Млинів не повинні бути чорно-білими: повне осушення технічно небезпечне й економічно непідйомне, а збереження статус-кво означає мовчазну згоду з повторюваною екологічною катастрофою в річці Дия. Керований напівсухий польдер у поєднанні з тиском на промислових забруднювачів і поступовим запровадженням мит на імпортні фосфати може стати працюючою, безпечною та фінансово самодостатньою системою — надійним захистом від повеней узимку, прихистком для природи влітку та джерелом води, в якій риба нарешті зможе вільно дихати.

Читайте також: U Černého vola: пивна на Градчанах, де годинники зупинилися ще у 1965 році

Around Prague за матеріалами ekolist.cz