U Černého vola: пивниця на Градчанах, де годинник зупинився ще у 1965 році
За два кроки від туристичного натовпу біля Празького Граду, на тихій Loretánské náměstí поруч із бароковою Лоретою, ховається пивниця, куди пражани ходять десятиліттями, а туристи здебільшого проходять повз, навіть не помітивши непримітних дверей. U Černého vola — це не відреставрований «під старовину» новобуд, а справжній уламок доброзичливо-грубуватої чеської корчми, де довгі дубові столи відполіровані ліктями кількох поколінь завсідників.
Будинок на цьому місці відомий ще з XVI століття: перша згадка про нього датується 1574 роком, а до нинішніх розмірів його перебудував у 1629 році керівник Імперської канцелярії. Пізніше фасад прикрасили пишною бароковою ліпниною з рельєфом святого Луки та Діви Марії, а сам трактир документально зафіксовано вже 1726 року. З 1899 року закладом керував колоритний трактирник Йозеф Бринда — за свідченнями сучасників, він почав тут роботу ще на заході імперії й був настільки самобутньою постаттю градчанського життя, що радше не він існував для гостей, а гості для нього. Після війни заклад на певний час закрили й перетворили на агітпункт компартії, але 1965 року його відреставрували за проєктом архітектора Рудольфа Градрави — саме в такому вигляді, з «соціалістичною» барною стійкою, пивниця й дійшла до наших днів.
Атмосфера тут особлива саме тому, що за комунізму це місце стало прихистком не найлояльніших до режиму людей. Наприкінці 1980-х трактир слугував таємною редакцією самвидавних «Lidové noviny», а серед завсідників були письменник Карел Пецка, філософ Карел Косік, поет-піснотворець Павел Врба та інші. За спогадами колишнього секретаря Вацлава Гавела Владіміра Ганзела, саме тут дисидент Карел Пецка незмінно завершував свій щоденний «круговий маршрут» малостранськими пивницями кухлем дванадцятиградусного Козла. Після революції 1989 року пивниці загрожувало закриття через приватизаційний аукціон — але завсідники на чолі з Карелом Пецкою відстояли заклад, домовившись, що частина прибутку йтиме сусідній школі Ярослава Єжека для незрячих дітей. Удруге пивниця мало не зникла у 2011 році, коли на пенсію пішов легендарний трактирник Богуміл Ландерготт, але й тоді штамгасти згуртувалися і передали справу його учневі Мартіну Бенді; з 2020 року закладом керує об'єднання самих завсідників на волонтерських засадах.
Пробувати тут варто саме те, заради чого сюди ходять чехи: Velkopopovický Kozel — світлий дванадцятиградусний і темний десятиградусний — та Pilsner Urquell, а до пива тут беруть маринований романдур, тлаченку з цибулею та печену шинку з яйцями. Пиво тут у буквальному сенсі не замовляють двічі: спорожнілий кухоль офіціант сам міняє на повний, щойно ви піднімете на нього погляд. У підвалі, до речі, й досі видно фрагменти міських укріплень — частину тієї самої середньовічної стіни, що колись оперізувала Градчани.
Обслуговування тут — окремий атракціон і частина місцевого фольклору: суворі, небагатослівні офіціанти вже давно стали легендою самі по собі, а відгуки про них полярні — від захопливих до обурених. Це нормально: попри розташування за два кроки від Празького Граду, тут пиво й їжа за справді народними цінами, але обслуговування в білих рукавичках чекати не варто, і на своє пиво доведеться почекати — тут нікуди не поспішають. Саме тому в залі завжди помітно більше чеської мови, ніж англійської чи німецької, а половину столів негласно займають завсідники. Пивниця встигла засвітитися й у кіно — сцену для комедії «Jako jed» зі Зденеком Свераком знімали прямо в залі, а в культовій стрічці «Adéla ještě nevečeřela» тут пропускали по кухлю комісар Ледвіна та Нік Картер.
Адреса: Loretánské náměstí 107/1, 118 00 Praha 1 – Hradčany
Години роботи: щодня, орієнтовно з 10:00–11:00 до 22:00
Ціни: «народні» — помітно нижчі, ніж у сусідніх туристичних закладах біля Граду; оплата зазвичай лише готівкою
Йти до U Černého vola варто тим, хто втомився від лакованих «типово чеських» ресторанів біля Карлового мосту і хоче побачити пивницю такою, якою вона була півстоліття тому — з прокуреними стінами, буркотливим офіціантом і компанією місцевих, для яких це місце — не декорація, а частина повсякденного життя.
Дивіться також:
Коментарі (0)
Будьте ввічливі. Спам та образи видаляємо.