Помер іспанський «хлопчик-вовк», який 12 років прожив серед хижаків у горах

У серпні 2026 року в іспанському місті Ранте на 80-му році життя помер Маркос Родрігес Пантоха — людина, відома як «хлопчик-вовк». У дитинстві він провів близько 12 років у горах Сьєрра-Морена на півдні Іспанії, де жив у дикій природі і був прийнятий вовчою зграєю, повідомляє телеканал CNN.

Родрігес народився 1946 року в селі Аньйора на півдні Іспанії — у країні, яка ще не оговталася від громадянської війни та наслідків Другої світової. Після смерті матері брати й сестри хлопчика роз'їхалися до родичів, а сам він залишився з батьком, який невдовзі одружився вдруге і перевіз родину в гори Сьєрра-Морена. Мачуха жорстоко поводилася з дитиною, а коли Маркосу виповнилося лише сім років, батько продав його літньому пастуху кіз.

Життя в печері серед диких звірів

«Мене відвели в гори, до печери. Звідти вийшов маленький старий з бородою, у пробкових черевиках. Навколо вили вовки, водилися лисиці, гірські кози, олені, скорпіони, змії. Ночами я чув звірів і боявся», — згадував пізніше Родрігес.

Пастух дбав про хлопчика і навчив його доїти кіз та полювати на кроликів. Згодом Маркос не просто навчився виживати в дикій природі, а по-справжньому злився з нею та її мешканцями. Він розумів, що відрізняється від тварин — передусім тому, що мав руки, — але водночас почувався частиною їхнього світу. Хлопчик навчився імітувати голоси різних звірів і був упевнений, що може з ними спілкуватися.

Коли пастух одного разу несподівано зник, Родрігес застосував накопичені знання й навички та вирушив туди, куди зазвичай люди бояться наближатися, — до вовчої зграї. Довіру тварин він заслужив тим, що приносив їжу вовченятам і вив, коли відчував небезпеку. «Я плакав, а вони на мене стрибали. Потім показали мені дорогу до свого лігва, вхід до вовчого прихистку, де бавилися вовченята», — розповідав він згодом.

Кінець «найпрекраснішого періоду життя»

Довгі роки Родрігес уникав людей і ховався щоразу, коли чув людські голоси. 1965 року, коли йому було 19 років, його знайшла цивільна гвардія — «загубленого й самотнього серед ущелин». Сам він ніколи не вважав життя в дикій природі бідним чи небезпечним.

«Мені жилося дуже добре. Я не знав, що таке гроші, але їжі мені ніколи не бракувало. Хотів рибалити — рибалив у річці. Хотів кролика — ловив його. Хотів оленя — кликав своїх батьків, якими були вовки. Я вив, ховався біля річки, і вовки заганяли до мене здобич», — розповідав він згодом.

Це підтверджував і Артуро Арконес, який знав Родрігеса в останні роки його життя: «Він завжди казав, що найщасливішим було його життя з вовками, бо з людьми він ніколи не почувався по-справжньому добре. Це була людина, створена із землі, вітру, повітря, дощу і звіриних лігв».

Повернення до людей

Люди, які зустрічали Родрігеса в перші місяці після повернення до цивілізації, згадували не лише його вражаючі знання про природу, а й своєрідну «дику вдачу». Він абсолютно не розбирався в суспільному житті, не знав назв простих речей, дивно ходив і був вкрай наївним.

Після того як його затримала цивільна гвардія, він якийсь час жив при священику та черницях, потім пройшов військову службу, а після неї осів на Майорці, де працював у готелях і ресторанах. Саме на Балеарських островах він випадково познайомився з антропологом Габріелем Хуаном Манілою, який відновив історію його життя і став першою людиною, що повірила його розповіді, повідомляє державний телеканал RTVE.

Пізніше Родрігес розповідав свою історію публічно заради охорони природи та кращого розуміння дикого світу. 2011 року за мотивами його біографії зняли фільм «Між вовками». Йому вдалося збудувати нове життя в містечку Ранте: він жив із відставним поліцейським, пізніше один з місцевих мешканців надав йому будинок, а сусіди підтримували його — особливо останні два роки, коли він хворів, зазначає CNN.

Читайте також: 9 мішленівських ресторанів Чехії: де шукати високу кухню від Праги до Моравії

Джерело: novinky.cz