Рівень океану зростає швидше, ніж очікувалося: деякі країни можуть опинитися під водою

Рівень світового океану підіймається рекордними темпами: якщо у 2014–2023 роках приріст становив у середньому 4,7 міліметра на рік, то у 2024 році показник досяг уже 5,9 міліметра. Про це йдеться у спеціальній доповіді генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша, представленій на форумі тихоокеанських островів у Палау.

За найоптимістичнішим прогнозом, до 2100 року рівень океану підніметься на 0,55 метра, за найгіршим сценарієм — більш ніж на метр. За сценаріїв з високими викидами існує ймовірність підйому майже на два метри до кінця століття, попереджає документ ООН. Наразі близько 770 мільйонів людей — майже 10% населення планети — живуть у прибережних зонах на висоті менше п'яти метрів над рівнем приливу.

Звідки береться «зайва» вода

Окрім танення льодовиків, близько третини зростання рівня води пояснюється тепловим розширенням самого океану: він поглинає приблизно 91% надлишкового тепла планети. За даними американського космічного агентства NASA, нагрівання верхніх 100 метрів тропічного океану на 1°C додає приблизно 3 сантиметри до рівня води в цьому регіоні.

Гренландія щороку втрачає в середньому 266 мільярдів тонн льоду, Антарктида — близько 135 мільярдів тонн за той самий період, однак через гравітаційні ефекти танення антарктичного льоду сильніше підніме рівень води біля берегів Європи, ніж танення гренландського. Найшвидше вода піднімається в західній частині Тихого океану — там з 1993 року зростання становило 10–15 сантиметрів, майже вдвічі перевищуючи тогочасний світовий середній темп.

«Прибережні території й без того піддаються штормам і хвилям. Коли рівень моря зростає, частота таких катастроф збільшується. Проблема настає задовго до того, як земля опиниться під водою», — пояснює професор прибережної інженерії Саутгемптонського університету Роберт Ніколлс.

Держави без території

Особливе занепокоєння викликає доля тихоокеанських острівних держав. Наприклад, Тувалу — країна з населенням близько 10 тисяч людей на площі всього 26 км², найвища точка якої знаходиться на висоті лише 5 метрів над морем. Доповідь ООН прямо розглядає сценарій повної втрати території як реальну, а не гіпотетичну загрозу.

За міжнародним правом територія — одна з чотирьох обов'язкових ознак держави, поряд із постійним населенням, урядом і здатністю вступати у відносини з іншими країнами. «Жодна наявна держава ще не втратила територію через природні умови, тому правові питання щодо її подальшого існування досі не вирішені», — каже юрист-екологіст Колумбійського університету Майкл Джеррард. На його думку, міжнародна спільнота здатна створити правову фікцію, що дозволяє існування держав без території.

Три роки тому Тувалу уклало договір з Австралією, за яким мешканці острова зможуть отримати постійний вид на проживання на її території, а Канберра визнала, що державність і суверенітет Тувалу збережуться навіть у разі затоплення острова. Минулого року Міжнародний суд ООН у консультативному висновку також висловився на користь збереження державності вже наявних країн.

Правовий статус «кліматичних біженців»

Юридичний статус людей, змушених залишити батьківщину через підйом води, залишається невизначеним: Конвенція про статус біженців не знає поняття «кліматичний біженець», і однієї загрози кліматичних змін зазвичай недостатньо для отримання статусу біженця. У 2019 році Комітет ООН з прав людини у справі Тейтіота проти Нової Зеландії все ж визнав, що за загрози праву на життя через кліматичні зміни діє принцип невидворення.

Окрема проблема — морські кордони. Виключні економічні зони держав простягаються до 370 кілометрів від берега і включають багаті рибні та природні ресурси, до яких проявляють зростаючий інтерес Китай, США та інші великі держави. При відступі берегової лінії базові лінії зміщуються, а зони скорочуються, що загрожує острівним державам втратою значної частини економіки. Як зазначає професор міжнародного права Вісконсинського університету Сумуду Атапатту, деякі тихоокеанські країни намагаються «заморозити» свої морські кордони юридично, щоб зберегти права на ресурси навіть у разі зникнення території — але як це працюватиме на практиці, поки не зрозуміло нікому.

За оцінкою ООН, вартість інфраструктури, що перебуває під загрозою, у багатих прибережних містах, включно з Майамі, Нью-Йорком і китайським Гуанчжоу, становить від 2 до 3,5 трильйона доларів. При цьому найбільш вразливими опиняться бідні регіони Азії та Тихоокеанського басейну, які внесли найменший внесок у глобальне потепління — експерти називають це проявом кліматичної несправедливості.

Читайте також: Страхування для продовження ВНЖ у Чехії: komplexní 2026

Джерело: seznamzpravy.cz