Росія перевіряє кордони Європи на міцність, а НАТО втрачає здатність стримувати

У серпні на території аеропорту німецького Лейпцига виявили безпілотники з вибухівкою, які, ймовірно, призначалися для знищення українських вантажних літаків. У відповідь Німеччина закрила консульство Росії в Бонні та позбавила берлінський культурний центр «Російський дім» права працювати, а експерти попереджають: у Європи більше немає надійного способу стримати наростаючу хвилю російських диверсій.

Берлін реагує, але слабко

Роками пропагандисти російського державного телебачення погрожували бомбардуваннями європейських столиць, хоча російські дипломати запевняли, що ніхто не планує війну. Проте, за даними європейських спецслужб, за Росією числяться сотні диверсійних операцій — від кібератак в Італії та підпалів у Великій Британії до пошкодження підводних кабелів у Балтійському морі та відрізаних свинячих голів, залишених біля мечетей у Франції. Додайте до цього безперервний потік дезінформації, спрямованої на розкол європейських суспільств.

Глава європейської дипломатії Кая Каллас заявила на початку вересня, що мета президента Росії Володимира Путіна — залякати континент і змусити його відмовитися від підтримки України, додавши, що це йому не вдасться. Проте експерти налаштовані не так упевнено: у момент, коли атаки на територію НАТО виходять на новий, небезпечний рівень, у Європи немає сильного механізму стримування.

Каллас назвала невдалу атаку в Лейпцигу операцією, яка «несе всі ознаки державного тероризму», але водночас визнала, що відповіді на неї поки що не знайдено. Реакцію Берліна вже розкритикували як недостатню: колишній міністр оборони Великої Британії Бен Воллес написав у соцмережі X, що якщо Німеччина щоразу нічого не робить у відповідь на атаки Росії, то «тиран Путін продовжуватиме в тому ж дусі».

Чому НАТО не може просто завдати удару у відповідь

Ситуацію ускладнює те, що європейські країни НАТО не можуть бути впевнені в беззастережній підтримці з боку президента США Дональда Трампа. Стаття 5 Північноатлантичного договору закріплює принцип: напад на одного члена альянсу вважається нападом на всіх. Але якщо союзники не реагують на дедалі більшу кількість атак нижче цього порогу, стримувальна сила НАТО поступово слабшає, сходяться на думці експерти.

Курт Волкер, який за першої адміністрації Трампа вів переговори щодо України, а нині консультує українську владу з питань безпеки, вважає, що альянс має бути готовий до значно жорсткішої реакції, а Кремлю потрібно чітко дати зрозуміти: терпимості до його дій більше немає. Але навіть він визнає: незрозуміло, де саме проходить та межа, після якої Європа зобов'язана відповісти.

Дати точну відповідь справді складно. Міжнародне право дозволяє військову відповідь лише в порядку самооборони — у разі збройного нападу. Юристи вказують на першу проблему: ще потрібно довести, що за конкретною атакою стоїть саме російська держава. Якщо дроном у Лейпцигу керували співробітники російських держорганів напряму — їхні дії юридично прирівнюються до дій самої Росії. Але якщо операцію провели приватні особи чи посередники, потрібно довести, що вони діяли за вказівкою або під контролем держави, а зробити це набагато складніше, зазначає аналітик міжнародного права Едмарверсон Сантос.

Один інцидент — не привід для відповіді силою

Припустімо, що причетність Росії до дрона з вибухівкою в Лейпцигу доведено. Це вже порушення територіального суверенітету Німеччини — незалежно від того, що метою, судячи з усього, був український літак. Наступне питання — чи можна вважати це «застосуванням сили» у розумінні Статуту ООН. Чіткої числової межі для цього поняття не існує, і юристи тлумачать його по-різному.

Дрон ніс вибухівку і, судячи з усього, мав завдати фізичної шкоди — це схоже на застосування сили. Але для права на самооборону цього замало: потрібен саме збройний напад, поріг для якого значно вищий. Міжнародний суд ООН пояснив цю відмінність ще у справі США проти Нікарагуа в 1980-х роках, коли розглядав військову підтримку США нікарагуанських повстанців-«контрас» проти лівого уряду країни, що включала мінування портів та удари по інфраструктурі. Суд тоді став на бік Нікарагуа і визнав, що вирішальним фактором є масштаб і наслідки операції.

Сам по собі інцидент у Лейпцигу порогу збройного нападу не перевищує. Але для Росії це не ізольована атака, а частина ширшої картини — так званої гібридної війни, і Європі, на думку низки юристів, варто не розбирати кожен випадок окремо, а складати інциденти разом. Міжнародний суд ООН і раніше враховував такий сумарний ефект — наприклад, у справі про іранські нафтові платформи, хоча навіть там зрештою не визнав поріг перевищеним. Однозначних критеріїв, коли саме можна об'єднувати розрізнені епізоди в один, досі немає: для цього потрібно, щоб усі дії були пов'язані з однією державою, були достатньо взаємопов'язані і в сумі були серйозними, а кібератаки, диверсії, дрони, підпали та дезінформація надто сильно відрізняються одне від одного за виконавцями, цілями і методами.

Що Європа може зробити вже зараз

Юридична невизначеність не означає, що Європа має сидіти склавши руки, поки чергова російська операція явно не перейде межу збройного нападу. У цьому й полягає головний парадокс: Росії не потрібно переступати одну чітку червону лінію, якщо вона може завдавати шкоди серією дрібних операцій трохи нижче неї. Кожен окремий випадок — диверсія чи інцидент із дроном — надто малий сам по собі, але їх повторення без виразної відповіді поступово підриває довіру до європейського стримування.

Аналітик фонду Карнегі Максим Безносюк пропонує союзникам заздалегідь узгодити «східчасте меню автоматичних наслідків»: не кожен інцидент має викликати однакову реакцію, але Москва має заздалегідь знати, що її атаки спричинять передбачувані витрати — від санкцій і висилки дипломатів до кібер-контрзаходів і посилення військової присутності на східному фланзі НАТО. У схожому напрямку рухається і Євросоюз: глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн у середині вересня запропонувала створити спільний механізм, який дозволить країнам ЄС скоординовано реагувати на інциденти з дронами, диверсії та кібератаки нижче порогу збройної агресії.

Конкретніші заходи називає експертка з безпеки Ліана Фікс: за її словами, жорсткіша відповідь могла б включати конфіскацію танкерів, за допомогою яких Росія обходить енергетичні санкції, — так уже роблять деякі країни, — а Німеччина могла б активніше діяти у розвідувальній сфері, наприклад розпочавши наступальні кібероперації. Сенс усіх цих заходів один — позбавити Кремль головної переваги: стратегічної невизначеності, за якої Росія ескалує невеликими кроками, щоразу розраховуючи, що окремий інцидент надто дрібний для серйозної відповіді.

Джерело: seznamzpravy.cz