Виверження Кікай-Акахоя 7300 років тому: як вижили люди в Японії

Близько 7300 років тому на південь від Японії, за 50–60 кілометрів від острова Кюсю, сталося підводне виверження вулкана Кікай-Акахоя. Від нього залишилася гігантська кальдера діаметром близько 19 кілометрів, майже повністю прихована під водою. На островах тоді жили мисливці-збирачі культури дзьомон. Що сталося з ними після катастрофи, з’ясувала міжнародна група дослідників.

Виверження апокаліптичного масштабу

За словами керівника групи Петера Йордана зі шведського Лундського університету, це було виверження апокаліптичних масштабів. Його оцінюють у 7 балів за шкалою вулканічної активності VEI: вулкан викинув майже 500 кубічних кілометрів матеріалу. Можливо, це наймасштабніше виверження голоцену. Вулкан вибухнув на морському дні майже без попередження, японські острови накрили сильні землетруси та потужні хвилі цунамі, а землю засипало шарами вулканічного попелу завтовшки в кілька метрів.

Десятиліттями археологи сперечалися, що сталося з людьми і чи зникли мешканці найбільш постраждалих районів. Результати групи Йордана показують: усе було складніше. Виверження зруйнувало екосистеми, змусило людей покинути домівки та зробило частину територій непридатною для життя. Але ті, хто вижив, виявили дивовижну здатність пристосовуватися, а подекуди населення після катастрофи навіть зросло.

Південь вимирав, північ зростала

Перший автор дослідження Енріко Крема з Кембриджського університету наголошує, що катастрофа забрала безліч життів. Проте ті, хто вижив, не опустили рук: вони переїжджали, створювали нові громади, шукали нові джерела їжі та, найімовірніше, знаходили вдалі рішення, які дали їм змогу вижити й згодом процвітати.

Різні райони Японії відреагували на виверження по-різному. На півдні Кюсю чисельність людей культури дзьомон скорочувалася задовго до вибуху, і на момент катастрофи там залишилося порівняно небагато мешканців. На півночі Кюсю картина була іншою: населення зростало до виверження й продовжувало зростати під час катастрофи та після неї, хоча навколишні екосистеми було сильно зруйновано. Імовірно, цьому сприяли й люди, які тікали з найбільш постраждалих місць.

Крім того, з’ясувалося, що люди, які до виверження жили в глибині суходолу, перебиралися на північне узбережжя. Морські екосистеми там відновилися досить швидко й невдовзі знову давали цінну їжу. Місцеві громади, схоже, навчилися краще використовувати багатства моря, що дало змогу населенню зростати далі.

Дослідження показує, що наслідки масштабних природних катастроф можуть сягати далеко за межі районів, які постраждали найбільше. Йордан також зазначає, що наслідки катастроф рідко розвиваються просто й передбачувано: людські суспільства можуть обирати різні шляхи — залежно від умов і наявних ресурсів.

Around Prague за матеріалами osel.cz