Янов у Літвінові: вчитель про життя в соціально виключеному районі

Літвіновський Янов — один із найвідоміших соціально виключених районів Чехії, а місцева школа майже повністю сегрегована. Про це розповіли Deník.cz мешканці району та вчитель Мар’ян Данцо в межах серії «Люди з гуртожитків».

Як Янов став районом бідності

Колись Янов був затребуваним мікрорайоном із великими квартирами, на які стояли черги. Його збудували в 1970–80-х роках у тихому місці за містом для працівників шахт і хімічних заводів. У 1990-х регіон пережив спад промисловості, зростання безробіття та від’їзд частини колишніх мешканців. Квартири почали скуповувати приватні власники та «торгівці бідністю», які здавали їх людям у скруті.

До Янова поступово переїжджали малозабезпечені мешканці з різних частин країни, що призвело до концентрації бідності, боргів і безробіття. У 2008 році тут відбулися марші скінхедів проти місцевих рома, і район покинула значна частина старожилів, що залишалися. Ціни на квартири знову обвалилися, їх за безцінь скупили «торгівці бідністю» й за кілька місяців повернули гроші за рахунок завищеної оренди.

У 2019 році Агентство соціальної інтеграції описувало структуру власників і управителів як «вкрай непрозору», а торгівлю бідністю — як ключовий механізм відтворення виключення за нестачі соціального житла, дискримінації на ринку житла та фактичної безкарності торгівців. За словами агентства, ситуація зберігається й нині. Частину панельних будинків відремонтували, інші спорожніли й чекають на знесення. Сценарій зазвичай один: управитель відмовляється від будинку, оголошує його надмірно закредитованим, об’єднання власників колапсує, будинок відключають від опалення та гарячої води, і він руйнується швидше.

Deník.cz запросив коментар у керівництва Літвінова. Секретарка міста Ева Гойдарова відповіла, що тема Янова широка й потребує участі кількох відділів, тому підготувати кваліфіковану відповідь у строк не вдасться.

Мешканець, який повернувся до району

Депутат міської ради від Партії зелених Петр Глобочник народився в Янові й жив тут до 2005 року. У 2019 році він повернувся й купив віллу Либуше, що руйнувалася, — одну з небагатьох споруд старого Янова, які пережили будівництво мікрорайону. Він перетворив її на громадський центр, залучив до ремонту місцевих мешканців, а нагорі облаштував квартиру, де живе з родиною.

За його оцінкою, району бракує послуг і дозвіллєвої інфраструктури, заважають спорожнілі будинки, іноді проблемою стають психічно хворі та рецидивісти. Але життя в Янові, каже він, спокійніше, ніж здається, а за дві хвилини від дому — Крушні гори. До проєктів оновлення території він залучає студентів ЧВУТ. Ситуація, на думку Глобочника, радше стагнує. Він вважає ключовими активнішу роль міста в житловій сфері, соціальне житло, програми Housing First, соціальне підприємництво, навчальні робочі місця та громадську поліційну роботу.

Школа серед порожніх будинків

За смугою спорожнілих панельних будинків стоїть місцева школа, доля якої повторює долю району. Це була звичайна школа, але до неї почало ходити дедалі більше дітей із соціально неблагополучного середовища, частина нероманських учнів пішла до інших шкіл, а репутація «ромської школи» посилила сегрегацію. «Сьогодні це, за невеликими винятками, суто сегрегована школа», — сказав учитель фізики, німецької мови та інформатики Мар’ян Данцо. До цього року він був заступником голови Урядової ради у справах ромської меншини.

У школі сучасне обладнання, зони відпочинку, столи для пінг-понгу та сцена. Але, за словами вчителя, дітей важко мотивувати, коли вони бачать невдачі батьків. «Я кажу їм, що вибратися звідси можна через освіту. А вони часто відповідають, що їм і так добре: у них фірмове взуття й мобільні», — розповів він. Інша біда — часті переїзди: оренда тут нерідко перевищує 20 тисяч крон, і людям часто доводиться виїжджати. Крім того, за словами Данцо, знайти житло в інших місцях складніше, якщо по телефону представитися, наприклад, Горватовою.

Раніше Данцо підштовхував учнів до спеціальностей з атестатом зрілості, але мотивації бракувало. Тепер він спершу питає, ким вони хочуть працювати, і вже за їхніми інтересами радить напрям. Оцінки він іноді виправляє: «Навіщо карати дитину за те, чого їй не забезпечив батько чи мати? Або якщо знаю, що ця дівчинка вдома доглядає братів і сестер та готує?» Вигляд із вікна на зруйновані будинки він описує так: «У цьому живуть мої учні. Там холодно, таргани, вони не висипаються. Тож що я з них вимагаю?»

Що робити із сегрегованими школами

За даними торішнього дослідження PAQ Research, у Чехії понад 130 сегрегованих шкіл, у 78 із них рома становлять більше половини учнів. За останнє десятиліття картина майже не змінюється.

Данцо пропонує вимагати від кандидатів на посаду директора шкіл у виключених районах стратегію поступового зниження сегрегації, яку протягом шести місяців після призначення потрібно опрацювати разом із засновником, а наприкінці шестирічного терміну оцінити результати. Без активної участі засновника директор системних змін не доможеться.

У самому Янові десегрегація, за його словами, навряд чи можлива, але школа може стати чимось цікавою: наприклад, якби в ній з’явився дитячий психіатр, це привабило б і родини з більшості. Він також вважає за потрібне ширше залучати студентів-психотерапевтів до практики та підвищувати зарплати вчителів, щоб до таких шкіл ішли вмотивовані педагоги. «Шкільні будівлі тут оновлюють, вкладають багато грошей. А що ж учителі?» — питає він.

Читайте також: Квартири в Празі за 10 років: ціни зросли в 2,5 раза — але лише на папері

Around Prague за матеріалами denik.cz