Науковець пояснив, чому чехи так люблять гриби, а деякі народи їх бояться

Історик і антрополог Карел Шіма з філософського факультету Карлового університету в Празі пояснив, чому одні народи століттями охоче збирають гриби, а інші не торкнуться їх навіть під час голоду. За його словами, чехи — одні з найпристрасніших грибників Європи: за багаторічною статистикою, гриби щороку збирають близько трьох чвертей чеських домогосподарств.

Народи, які люблять гриби, і ті, що їх бояться

Ще у 1920-х роках американський банкір Роберт Гордон Вассон та його дружина Валентина Павлівна, емігрантка з Росії, вигадали поділ народів на «міфофільні» (ті, що люблять гриби) і «міфофобні» (ті, що їх бояться). Поштовхом став випадок під час їхньої весільної подорожі в горах Кетскілл у США: Валентина Павлівна цілими днями збирала в лісі гриби, а ввечері готувала їх чоловікові, який у жаху відмовлявся їх їсти.

Виявилося, що річ не в примсі, а в культурній традиції. Слов'янські та балтійські народи традиційно ставляться до грибів як до дару лісу — у фольклорі духи та казкові істоти, як-от лісовик, допомагають людям знаходити найкращі гриби. А от у германській та англосаксонській традиції гриби пов'язували з небезпекою: кола, у яких ростуть деякі види грибів, вважалися місцем, де людину можуть заманити феї, змусивши втратити лік часу. Так випадок під час весільної подорожі подружжя започаткував нову наукову дисципліну — етномікологію.

Чому один народ боїться того, що любить інший

Пізніше дослідники з'ясували, що все складніше, ніж просто «слов'яни люблять, англосакси бояться». У гірських районах південної Німеччини, Італії та Франції, де за загальною логікою мав переважати страх перед грибами, місцеві мешканці, навпаки, охоче їх збирають — що вище в гори, то сильніша любов до грибів. На півдні Франції збереглося чимало народних назв грибів, що свідчить про давнє й ґрунтовне знання місцевих видів, тоді як на півночі країни їх знають значно менше. Висока французька кухня визнає лише штучно вирощені шампіньйони і не використовує лісові гриби, а в багатьох сільських регіонах гриби століттями вважалися «м'ясом бідняків». Водночас Скандинавія та Англія залишаються настільки міфофобними, що згадки про поїдання грибів там трапляються лише у зв'язку з війною та голодом — як крайній захід.

За словами Шіми, пояснення цьому слід шукати в історії лісового права. Там, де ліс належав знаті, а простим людям заборонялося до нього заходити, знання про їстівні гриби просто не могли передаватися з покоління в покоління. В Англії королі обмежували доступ підданих до королівських лісів, оберігаючи дичину для власного полювання — на відміну від слов'янських земель. Найдавніше знайдене джерело про лісове право, де згадуються гриби, — литовський звід законів XVI століття: там прямо дозволялося жінкам і дітям ходити до лісу по хмиз, ягоди та гриби. Це була звична практика, і знання про гриби передавалися наступним поколінням саме через жінок.

Ще одна гіпотеза пов'язана з масовою вирубкою лісів, яка в Англії відбулася вже у Середньовіччі, — люди просто втратили зв'язок із лісом. У Східній Європі, навпаки, великі малоосвоєні ліси зберігалися значно довше, подекуди аж до нового часу, і походи до лісу лишалися частиною повсякденного здобування їжі.

Чехія — нація грибників

Близько трьох чвертей чеських домогосподарств щороку ходять по гриби — цю статистику збирають уже понад тридцять років, і, за словами Шіми, порівнянних безперервних даних щодо інших країн просто не існує, що само собою свідчить про виняткову популярність грибного полювання саме в Чехії.

Своє грибне законодавство є в кожній європейській країні — зазвичай воно обмежує кількість грибів, яку дозволено винести з лісу. Наприклад, в Австрії діє чітка норма — не більш як два кілограми грибів на людину на день. Чехія в цьому сенсі одна з найліберальніших країн: збір грибів прирівняний до некомерційного використання лісу, і для особистих потреб грибник може винести практично необмежену кількість. Для промислового збору діють суворі правила, включно з обов'язковим підтвердженням знання грибів. Існує й червоний список охоронюваних видів — наприклад, за знахідку в кошику білого гриба королівського, який віднесено до вразливих видів, можна отримати штраф, якщо інспекція перевірить ваш кошик.

Ще у XIX столітті гриби були звичною частиною раціону: їх збирали десятками видів і готували найрізноманітнішими способами, а до лісу йшли саме «по гриби», а не «на гриби» — майже як до крамниці по продукти. Місця, де росли певні види, родини тримали в таємниці й передавали у спадок, як родинне срібло, бо від цього буквально залежало прогодування. Лише з ростом міст та урбанізацією на межі XIX–XX століть похід «на гриби» перетворився на окрему вихідну розвагу. Помітну роль у цьому відіграв міколог Франтішек Смотлаха, засновник Чеського мікологічного товариства, який пов'язав грибне полювання з тоді популярним туризмом та активним відпочинком на природі, зокрема через Клуб чеських туристів.

До речі, міф про те, що гриби здатні замінити м'ясо, Шіма спростовує: свіжі гриби — це здебільшого вода, і, попри корисні мінерали, клітковину та вітаміни, за поживною цінністю вони куди ближчі до спецій, ніж до повноцінної заміни м'яса.

Гриби знову в моді — але вже як символ екології

Сучасні чехи люблять дачне життя й прогулянки лісом, мають чудову мережу туристичних стежок, а головне — зберегли необмежений доступ до лісу незалежно від того, кому він належить. При цьому ключову роль досі відіграє родинна традиція: навіть маючи інтернет, визначники та мікологічні консультації, більшість людей орієнтується на знання, здобуті від батьків і бабусь. Місце, де ростуть гриби, неможливо передати «збоку» — це завжди локальний досвід, прив'язаний до конкретної родини і конкретної екосистеми.

За словами Шіми, визначення грибів потребує «багаточуттєвого» підходу: важливо побачити, де саме росте гриб, понюхати його, перевірити, чи змінює він колір на зрізі, а іноді й скуштувати — цьому неможливо навчитися за фотографією в інтернеті. Саме тому визначення грибів за фото в застосунках чи інтернет-групах він вважає небезпечним: за одним знімком точно визначити вид часто просто неможливо. При цьому, за даними опитувань, соцмережі не змінюють кількість самих грибників — їхня чисельність у Чехії залишається стабільною вже десятиліттями.

Натомість змінюється ставлення до грибів як явища: останніми роками до них зростає інтерес у зв'язку з екологічними кризами, глобальним потеплінням і темою сталого розвитку — причому ця хвиля йде навіть з англосаксонських країн, які історично залишалися міфофобними. За останні двадцять років там з'явилися субкультурні спільноти, які бачать у грибах не лише гастрономію, а й спосіб самостійного, «поза супермаркетом», забезпечення себе їжею, а також проводяться окремі «грибні фестивалі». За словами Шіми, гриби нагадують нам, що ми — частина єдиної екосистеми, яка залежить від взаємозв'язку безлічі організмів. Є й зворотний бік: останніми роками гриби дедалі частіше стають образом тривоги й апокаліптичних сценаріїв у кіно та серіалах, як, наприклад, у Last of Us, — і це ще раз доводить, що гриби давно вийшли за межі кухні й стали частиною культури на найрізноманітніших рівнях.

Читайте також: Заощаджувальний рахунок у Чехії: ставки банків 2026

Джерело: seznamzpravy.cz