У середу в тюрмі нідерландського Гаага у віці 84 років помер Ратко Младич — колишній командувач армії Республіки Сербської, засуджений Міжнародним трибуналом щодо колишньої Югославії до довічного ув'язнення за геноцид і воєнні злочини. Для боснійців та родин понад восьми тисяч убитих у Сребрениці чоловіків і хлопців він і досі залишається однією з ключових постатей тієї трагедії, тоді як для частини сербів він — людина, яка нібито «відвоювала» для них Республіку Сербську.
Про це в інтерв'ю виданню Seznam Zprávy розповів історик Борис Москович з Інституту Масарика та Архіву Академії наук Чехії. За його словами, «культ Младича існує як серед частини населення самої Сербії, так і, ще помітніше, серед боснійських сербів».
Младич майже все життя провів в армії: на початку 1960-х вступив до військової академії в Белграді, згодом служив у різних частинах Югославії, переважно в Македонії. У 1991 році, ще під час війни в Хорватії, він виступав як переконаний югославський офіцер-титоїст, прихильник ідеї «братства і єдності» народів. Проте вже у 1991–1992 роках, за словами історика, у ньому відбулася різка світоглядна трансформація — він перетворився на переконаного сербського, а на думку деяких авторів, великосербського націоналіста.
«На прикладі Младича можна простежити, як серби поступово відмовлялися від ідеї Югославії на користь сербської ідентичності», — зазначає Москович.
У липні 1995 року військові Республіки Сербської під командуванням Младича вбили в Сребрениці понад 8 тисяч боснійських чоловіків і хлопців — міжнародний суд згодом визнав це геноцидом, найбільшим масовим убивством у Європі з часів Другої світової війни. Захист у Гаазі намагався перекласти відповідальність на політичне керівництво на чолі з Радованом Караджичем, проте трибунал підтвердив особисту відповідальність Младича як командира, що віддавав накази та контролював їх виконання.
За словами історика, влітку 1995 року Младич особисто приїжджав до Сребрениці. Прямих доказів його особистої участі у вбивствах немає, але «командний і організаційний ланцюг веде прямо до нього». Колеги описували його як людину з харизмою і запальним характером, яка, на відміну від багатьох інших командирів, сама з'являлася на передовій — відомий випадок, коли він особисто знешкодив міну. Деякі біографи пов'язують його подальшу радикалізацію зі смертю доньки у 1994 році, яку він був переконаний вважати вбивством, а не самогубством.
Після війни Младич майже шістнадцять років переховувався і був заарештований лише в травні 2011 року; тоді в кількох містах відбулися масові протести проти його видачі Гаазькому трибуналу. За словами історика, для Заходу, а також для більшості хорватів і боснійців Младич — однозначно воєнний злочинець, але частина сербів бачить у ньому людину, яка нібито воєнним шляхом забезпечила створення Республіки Сербської — одного з двох утворень сучасної Боснії і Герцеговини.
Водночас багато сербів, які дотримуються ліберальних і проєвропейських поглядів, називають його «однією з головних ганебних сторінок сучасної сербської історії». Досі в сербських містах можна побачити графіті та портрети Младича.
Історик очікує, що новина про його смерть викличе сильний резонанс на Балканах, а серед боснійців, найімовірніше, переважатиме «відчуття задоволення», хоча відкритих святкувань може й не бути. При цьому сама смерть Младича, на його думку, не закриває історичну главу — сербському суспільству ще належить знайти спосіб осмислити підсумки війни 1990-х років та діяльність Гаазького трибуналу, ставлення до якого в Сербії залишається неоднозначним.
Джерело: seznamzpravy.cz