Ріхард Раміш покинув офісну кар’єру в логістичній компанії, щоб повністю присвятити себе власному бренду художнього скла Shardart. Сьогодні його товстостінні гранчасті вази продаються в празьких галереях Glassimo та Artisème, а також у норвезькому Тронгеймі, і ціна окремих виробів сягає десятків тисяч крон.
Раміш родом із Нового Бору — міста, яке сам називає «серцем чеського скловиробництва». Дипломованим склодувом він, утім, не є: у професію потрапив випадково, через літню підробітку в майстерні відомого склодува Владіміра Жіли, який робив трофеї для легкоатлетичного турніру «Золота Татра» і працював з іноземними клієнтами. Саме тоді Раміш уперше побачив, з якою повагою закордонні покупці ставляться до чеського скла.
Ідея власного виробництва народилася під час навчання на факультеті управління інноваціями празького ЧВУТ — у рамках дипломної роботи він хотів створити скляні об’єкти (спершу це мало бути взуття). Разом із другом дитинства, шліфувальником Філіпом Лукавцем, він оцінив проєкт, але витрати в десятки тисяч крон і відмова вишу в грантах поставили ідею на паузу.
Відродити задум допоміг інший університетський товариш, Петр Мусіл, який запропонував заснувати власну фірму. Так з’явився Shardart — назва складена з англійських слів shard («скалка») та art («мистецтво»). Першу партію ваз друзі виготовили на студентські заощадження, а потім повезли зразки у валізах на піврічну програму Erasmus до італійського Тренто, де обходили галереї та дизайнерські магазини напряму — саме там знайшли своїх перших покупців.
Довгий час бізнес залишався лише підробітком: закінчивши університет, Раміш влаштувався в корпоративний відділ продажів авіаперевезень. Але вже за рік зрозумів, що стандартизована офісна рутина позбавляє його творчої свободи і викликає постійний стрес. Він звільнився, перейшов на неповну зайнятість до виробника дизайнерських кашпо і звільнив час для розвитку власного бренду.
Останній рік Раміш займається Shardart уже практично постійно — хоча з початкової команди з трьох друзів у проєкті залишився він один. Кожна ваза потребує від п’яти до десяти годин ручного шліфування, а великі вироби на замовлення — десятків годин роботи, що й визначає їхню високу вартість.